Мої уроки

Тема: Трудові права неповнолітніх(9 клас)

Мета: навчити аналізувати та застосовувати на практиці законодавство про працю неповнолітніх;

виховувати повагу та шанобливе становлення до суспільно корисної праці, активну громадянську позицію.

Обладнання й матеріали: Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закони України «Про охорону праці» від 14.10.1992р., «Про оплату праці» від 24.03.1995р., «Про відпустки» від 15.11.1996р., «Про зайнятість населення» від 01.03,1991 р., картки для виконання завдань.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

І. Організаційний етап

II. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності Учитель пропонує учням поміркувати над запитанням: «Як закон помагає реалізувати право на працю?».

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

План

1. Законодавство про працю неповнолітніх.

2.Особливості праці неповнолітніх.

3. Експлуатація неповнолітніх.

► Розповідь учителя

Праця людини, її результати завжди цінувалися в суспільстві, визначали в ньому становище людини.

Підлітки мають можливість набути професійних навичок, адаптуватися до трудової діяльності, зробити для себе правильний вибір щодо майбутньої професії.

Залучення до праці є джерелом задоволення матеріальних і духовних потреб підлітків.

1. Законодавство про працю неповнолітніх

У законодавстві про працю зазначено, що діти не можуть працювати нарівні з дорослими. Особи, які не досягли 18 років, користуються пільгами, що встановлені законодавством України стосовно охорони праці, робочого часу та деяких інших умов праці. Учні шкіл можуть працювати у вільний від навчання час після досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що їх замінює, за умови, що робота не завдає шкоди здоров'ю підлітка.

Допускається також прийом на роботу осіб, які досягли 14-річного віку, за дотримання умов, наведених у частині 3 ст. 188 Кодексу законів про працю:

¨ неповнолітні повинні бути учнями;

¨ виконувана робота не повинна завдавати шкоди здоров'ю;

¨ робота не повинна негативно впливати на процес навчання, вона має виконуватися у вільний від навчання час;

¨ має бути згода одного з батьків або осіб, які їх замінюють (опікунів).

Осіб, що не досягли 18 років, приймають на роботу тільки після попереднього медичного огляду. У подальшому неповнолітні працівники щорічно проходять обов'язковий медичний огляд, доки їм не виповниться 21 рік.

2. Особливості праці неповнолітніх

Неповнолітні, тобто особи, які не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, установленими законодавством України.

Для неповнолітніх установлені граничні норми підняття та переміщення вантажів. Наприклад, 16-річному юнакові не можна піднімати вантаж масою понад 12 кг. Перелік таких робіт затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.03.1994р. №46.

Законодавством установлено скорочений робочий час для неповнолітніх працівників:

Вік, кількість років

Норми робочого часу під час канікул

Норми робочого часу під час навчання

24 год на тиждень

12 год на тиждень

16—18

36 год на тиждень

18 год на тиждень

Незважаючи на скорочений робочий час, заробітна плата працівникам молодше ніж 18 років виплачується у такому ж розмірі, як і дорослим працівникам відповідних категорій, які працюють повний робочий день.

Щорічна основна відпустка для неповнолітніх (тривалістю 31 календарний день) надається у зручний для них час. Конкретна дата початку відпустки повинна бути відома неповнолітньому працівникові не пізніше ніж за два тижні до початку відпустки.

Для неповнолітніх установлено особливий порядок звільнення.

Окрім того, законодавством України у галузі охорони праці встановлено такі норми щодо застосування праці неповнолітніх:

¨ заборонено використовувати осіб, яким не виповнилося 18 років, на важких роботах, роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах;

¨ забороняється приймати неповнолітніх на роботу за сумісництвом;

¨ забороняється залучати неповнолітніх працівників до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні;

¨ для неповнолітніх установлюється скорочений робочий день;

¨ оплата учнів, що працюють у вільний від навчання час, здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку;

¨ відпустки за перший рік роботи неповнолітнім працівникам надаються за їх заявою і до закінчення 6-ти місяців безперервної роботи на такому підприємстві;

¨ звільнення працівника молодше 18-ти років з ініціативи власника допускається тільки за згодою районної (міської) комісії у справах; неповнолітніх;

¨ батьки, усиновителі, піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

ДЕ ЗАЗВИЧАЙ ПРАЦЮЮТЬ ПІДЛІТКИ?

Як свідчать дані статистики та інформація преси, підлітки виконують вельми широкий спектр робіт як удома, так і в сільському господарстві, торгівлі, послугах. Сьогодні діти досить активно організовують самостійні робочі місця та у колективі зі своїми робочими ровесниками — миють машини, підробляють мийниками посуду в барі, продають газети в електричці тощо. Чи можна назвати таку роботу працею в юридичному розумінні цього слова?

Це — «чорна праця», «чорний ринок праці». Кількість неповнолітніх, які бажають працевлаштуватись, значно перевищує кількість офіційних робочих місць. Це підштовхує молодь до пошуків роботи у нерегламентованому (офіційно неоформленому) секторі економіки. Звичайно, влаштуватися на таку роботу простіше, скоріше за все, у вас є шанси знайти саме таку напівлегальну роботу. Але на такій роботі годі чекати виконання вимог законів, навряд чи буде забезпечено і охорону вашої праці, ніхто й не згадуватиме про пільги, що мають надаватися неповнолітнім. Крім того, є й небезпека взагалі залишитися ошуканим — адже ваші відносини ніде не зареєстровані, не закріплені юридично. Захистити вас у разі виникнення будь-яких проблем (вам не сплатили кошти чи сплатили набагато менше, ніж обіцяли, ви зазнали травми під час роботи тощо) буде важко або й взагалі неможливо. Тому кожен має замислитися, чи слід іти тим шляхом.

ПОМІРКУЄМО РАЗОМ…

1. Чому на таку роботу легше влаштуватись?

2. Уявіть себе підприємцем; як вам вигідніше брати на роботу — на законних підставах чи на умовах “чорного ринку”? Чому?

НАШІ ПОРАДИ

Аби застерегти себе від наслідків праці на “чорному ринку”, пам’ятайте:

Навіть якщо ви домовляєтеся з працедавцем усно, чітко з’ясуйте: термін вашого робочого часу денно, потижнево, розмір і вид заробітної платні (погодинній або залежно від обсягу виконаної праці); як і коли вона буде нараховуватись і виплачуватись.

Якщо від вас не вимагають дозволу батьків на працевлаштування (а вам іще не виповнилося 16 років), ця праця є позазаконною, і ваші права не захищені.

У вас є право на законні пільги щодо характеру, тривалості, оплати праці. Нагадайте про них работодавцеві.

Якщо вам обіцяють високу платню за тяжку, нічну працю то це, скоріш за все, нелегальна праця, і вам буде складно домогтися від роботодавця її реальної оплати.

IV.Узагальнення й систематизація знань та вмінь учнів

► Запитання для повторення й обговорення

Які роботи можуть виконувати підлітки?

Які пільги мають неповнолітні особи?

Як законодавство захищає право на працю неповнолітніх?

З якою метою встановлюються особливі умови праці для молоді?

V.Самостійна робота учнів

Учитель роздає картки для виконання самостійної роботи. Кожна картка містить одне завдання за темою уроку.

Сергій, учень 10 класу, був прийнятий на роботу вантажником до продуктового магазину. Чи правомірні дії адміністрації магазину? Обґрунтуйте свою відповідь.

17-річний юнак улаштувався на роботу. Які пільги щодо умов праці має надати йому адміністрація підприємства?

VI. Підсумки уроку

Оцінювання самостійної роботи учнів.

Учні підбивають підсумки, застосовуючи нові знання, які вони здобули на уроці.

VII. Домашнє завдання

Дайте визначення поняттям: резюме, трудовий договір.

Складіть заяву про прийняття на роботу.

Урок 7

Тема. Правопорушення та юридична відповідальність (9 клас)

Мета: дати уявлення про те, що таке правопорушення та юридична відповідальність, їх ознаки і види, про обставини що звільняють від юридичної відповідальності; сформувати вміння: пояснювати, що таке правопорушення, описувати його ознаки, розрізняти види правопорушень, наводити приклади правопорушень; розтлумачувати поняття «юридична відповідальність», називати види юридичної відповідальності; наводити приклади обставин, що звільняють від юридичної відповідальності;аналізувати правові ситуації щодо правопорушень, оцінювати вчинки та поведінку учасників ситуацій з точки зору її правомірності; виховувати повагу до правомірної поведінки.

Тип уроку: комбінований Форма проведення: урок за технікою «Мереживо думок».

Обладнання: картки із завданнями та життєвими ситуаціями.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація знань учнів: Що таке Конституція?

Коли і ким вона була прийнята?

Структура Конституції

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності завдання

Кожен з нас є членом суспільства, а отже повинен дотримуватися правил цього суспільства.Задовольняючи власні потреби та інтереси, люди вчиняють конкретні дії.

ІV. Вивчення нового матеріалу

У ч и т е л ь.

Правомірна поведінка — це суспільно корисна правова поведінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм та охороняється державою.

Ознаки правомірної поведінки:

а) є суспільно корисною соціальною поведінкою, забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок, є найважливішим чинником розв’язання

завдань і виконання функцій держави і суспільства, задоволення інтересів суб’єктів права;

б) втілена в юридичній формі — відповідає нормам і принципам права;

в) має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права — дотримання, виконання, використання (громадянами), правозастосування (посадовими особами), спричиняє юридичні наслідки — юридичні акти, юридичні вчинки;

г) гарантується, охороняється державою.

Слід зважити на те, що правомірна поведінка складається з елементів — правомірних вчинків, тобто таких, що мають суспільно корисний характер. В основі правомірної поведінки лежить розуміння справедливості і корисності розпоряджень правових норм,

відповідальності перед суспільством і державою за вчинки, що є показником соціальної зрілості та юридичної грамотності особи.

Правомірна поведінка становить сутність правопорядку. Через правомірну поведінку здійснюється управління суспільством, його життєдіяльність. В основу більшості чинних у суспільстві правовідносин покладена правомірна поведінка. Правомірна поведінка, на відміну від протиправної, характеризується соціальною корисністю, відповідністю моделям, відображених у правових нормах, позитивними юридичними наслідками. Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є, з формального боку, її адекватність правовим нормам.

Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є поділ її відповідно до особливостей суб’єктивної сторони на активно правову, звичайну, конформну і маргінальну. Правова активність полягає у добровільності здійснення правових норм, переконаності в їх необхідності і справедливості, ґрунтовному знанні права, всебічній

участі у правовій діяльності.

Звичайна правомірна поведінка характеризується тим, що необхідність її здійснення стала притаманною суб’єкту властивістю і може навіть не усвідомлюватись ним в усіх її аспектах. Основу конформної поведінки становить пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища, яке здійснюється за принципом «Робити так, як роблять інші».

Маргінальна поведінка базується на мотивах страху перед юридичною відповідальністю. Такий стан суб’єкта характеризується готовністю до протиправних дій у випадку послаблення нагляду за його поведінкою.

Бесіда

Чим відрізняється поведінка людей в таких ситуаціях:

а) дівчина перейшла дорогу у призначеному для цього місці;

б) чоловік не сплатив за проїзд у тролейбусі, хоча не мав проїзного квитка;

в) водій поїхав на червоне світло;

г) покупець сплатив гроші за придбаний ним товар?

Після відповідей учнів, вчитель пояснює, що у варіантах а) та г) ми маємо приклад правомірної поведінки, тобто такої, що відпові дає чинними законам та нормам права. У варіантах б) та в) даються приклади неправомірної поведінки, тобто такої, що порушує чинні

норми права та закони. Неправомірна поведінка ще називається правопорушенням.

Правопорушення — це винне протиправне діяння, вчинене суб’єктом правовідносин.

Ознаки:

1) суперечить нормам права;

2) порушує певні правові вимоги;

3) дія, що завдає шкоди;

4) винна дія (умисна чи необережна).

Залежно від ступеня небезпеки, завданого правопорушенням, вони поділяються на злочини та проступки.

Технологія «мереживо думок»

1. Познайомтеся з правовими ситуаціями і дайте відповіді на запитання.

А. Під час футбольного матчу фанати двох команд вчинили сутичку з грубою лайкою та застосуванням фізичної сили, в результаті чого багато з них отримали тілесні ушкодження, були зламані крісла на стадіоні.

Б. Покупець у магазині втратив свідомість. Падаючи, він розбив вітрину.

Запитання

1) Чи винен покупець у скоєному правопорушенні?

2) А фанати з попереднього прикладу?

2. Розгляньте наведені приклади та з’ясуйте, в якому випадку йдеться про умисну, а в якому про необережну вину.

А. Учні кидали каміння у вікна школи.

Б. Учні, граючи у футбол, розбили вікно.

3. Розгляньте наведені приклади і дайте відповіді на запитання.

А. 16-річні юнаки не загасили в лісі багаття.

Б. 11-річна дівчина перейшла дорогу у невстановленому місці.

В. Учні 11-го класу зламали лаву у парку.

Запитання

1) Чи є ці ситуації правопорушенням?

2) Для чого вказано вік правопорушників?

3) Чи будуть вони відповідати, якщо зроблять заяву, що не знали, що цього робити не можна?

Висновки

1. Юридична відповідальність настає у разі правопорушення.

2. Юридична відповідальність залежить від віку правопорушника.

3. Незнання законів не позбавляє відповідальності.

У ч и т е л ь. За різні види правопорушень передбачено різні види юридичної відповідальності:

1) дисциплінарна (порушення навчальної та трудової дисципліни) — не обмежена віком;

2) адміністративна (несплата за проїзд, вживання спиртних напоїв у невстановлених місцях, голосна музика в нічний час та інші порушення громадського порядку) — настає з 16 років, а з 14 до 16 — відповідають батьки;

3) цивільна (завдання матеріальної шкоди підприємствам та організаціям) — настає з 15 років, якщо правопорушник має власні кошти; якщо коштів правопорушник не має або

не досяг 15 років, за вчинення правопорушення відповідають батьки;

4) кримінальна (за кримінальне правопорушення (злочин)) — настає в 16 років, в особливо тяжких випадках — з 14.

Завдання

Ознайомтеся з переліком правових ситуацій і визначте:

1) яке правопорушення скоєно;

2) який вид відповідальності;

3) чи будуть правопорушники притягнуті до відповідальності?

А. Трирічна дівчинка вибігла на дорогу, і водій, щоб не збити її, з’їхав з дороги і пошкодив кіоск.

Б. 15-річний хлопець, катаючись на велосипеді, збив перехожого; в результаті зіткнення пошкоджено мобільний телефон перехожого.

В. 16-річна працівниця лікарні запізнилася на роботу.

Г. 14-річні підлітки відкрили припарковану у дворі автівку і поїхали на ній кататися, згодом хлопці потрапили в аварію.

Д. Троє підлітків, віком 14-ти, 15-ти та 16-ти років напали на перехожого й погрожуючи ножем, намагались відібрати в нього гаманець. Захищаючись, перехожий завдав підліткам легких тілесних ушкоджень…

У ч и т е л ь.

Юридична відповідальність — це примус, який здійснюють щодо правопорушника уповноважені на це державні органи: прокуратура, міліція, Служба безпеки, суд. До правопорушника застосовуються певні санкції: позбавляють певних статків, цінностей, обмежують у правах. Примус здійснюється на основі закону і в його межах.

Але трапляються ситуації, коли людина, навіть винна, не несе кримінальної відповідальності.

Завдання

Поверніться до раніше розглянутих правових ситуацій і дайте відповіді на запитання.

1. Чи винен водій у пошкодженні кіоска?

2. Чи винен перехожий у тому, що хулігани отримали тілесних ушкоджень?

3. Чи нестимуть вони відповідальність за вчинене і чому?

Учитель, вислухавши відповіді учнів, робить узагальнення.

У ч и т е л ь. У першій ситуації ми маємо приклад крайньої необхідності, тобто шкода, яка завдана іншій людині, не може бути усунена іншими засобами і не перевищує межі крайньої необхідності. В останньому випадку ми маємо приклад необхідної оборони, тобто коли людина захищає своє право на життя, здоров’я та майно і цей захист не перевищує межі необхідної оборони.

V. Підсумки уроку

1. Що таке правопорушення?

2. Що таке юридична відповідальність?

3. В яких випадках людину притягують до юридичної відповідальності, а в яких ні?

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.

Джерела:

1. «Усі уроки «Правознавство. Практичний курс». 9 клас»

2. Книга «Правознавство 9 клас

ІУ Тема2, урок №10 5 клас

Тема. Історія і фольклор

Мета. Ознайомитися з усними історичними джерелами, вчитися пояснювати, як усні джерела допомагають історикам досліджувати минуле. Розвивати вміння розповідати про історичні події, використовуючи усні історичні джерела. Сприяти вихованню патріотичних почуттів, виховувати життєві компетенції.

Обладнання. Підручник, тексти усних джерел

Тип уроку. Комбінований

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація знань

Питання до класу. Які назви міст, вулиць, річок увічнюють пам'ять про історичні події.

Як ви гадаєте, чи шанобливо ставилися наші предки до минувшини? Наведіть приклади. Пригадайте міста, які змінювали свої назви за роки існування. Чому, на вашу думку це відбувалося?

Заслуховування творчого домашнього завдання (с.53)

ІІІ. Мотивація знань

Вчитель показує ілюстрації, на яких зображено кобзарів. Питання до класу: про що співали кобзарі? чи записувалися тексти їх дум спочатку? що відносять до усних історичних джерел?

ІУ. Вивчення нового матеріалу

1. Легенди, билини, перекази.

Діти роздивляються репродукцію картини В. Васнецова «Три богатирі», розповідають, що їм відомо про цих героїв. Роблять висновок, що таке билини (старини). Билина – усний народний твір, в якому розповідається про богатирів-оборонців рідної землі.

Читання уривку з легенди про заснування Києва. Питання до тексту: з чим ім’ям пов’язує літописець заснування міста Києва? Які географічні назви ви ще побачили в тексті?

Індивідуальне завдання для учнів 3-4 рівня знань. Сформулюйте зміст прочитаного трьома реченнями.

2. Історичні пісні і думи. Розповідь вчителя про Самійла Кішку.

Дума – усний народний твір, який напівпромовлявся та напівпроспівувався кобзарями під музичний супровід.

Діти знайомляться з старовинними музичними інструментами лірників та кобзарів.

Індивідуальне завдання для учнів 3-4 рівня. Знайти у тексті слова, пояснення яких ви бажаєте уточнити.

3.Історичні пісні. Слухання пісні про Байду (Дм. Вишневецького). Гра. Хто більше знайде іменників, прикметників та дієслів, які характеризують цього героя (можна зробити змагання порядах).

4. Прислів’я. Пояснити одне з прислів’їв, подане в тексті підручника (с.59), повідомити свої думки класу

5. Анекдоти. Коротка повчальна історія з життя людини – анекдот.

Батько і син вийшли у поле косити. Ось прийшов час обідати. Оглянув батько чималий шмат скошеної трави, і каже:

- Ой, як ми мало скосили!

А син: - Ви старі, я - молодий, кому ж було косити?

Пообідали.

Батько: Ой, як ми багато з’їли!

Син: - Я - козак, і Ви - козак, чи ж не було кому?

Питання: про що можна дізнатися з цього анекдоту?

ІУ. Узагальнення.

Виберіть з вивченого матеріалу одне усне джерело, дайте йому характеристику, наведіть приклад. Клас відгадує, що за джерело обрав учень.

У. Підсумок.

Метод «Мікрофон». «На уроці я дізнався…», «Найбільш цікаво було…», «Я пишаюся українцями, тому, що…»

УІ. Домашнє завдання.

Пар.9, творче завдання с.59

Тема:Радянізація західноукраїнських земель 11 клас

Мета:

Pозкрити причини ускладненого процесу відновлення радянської влади та відбудови народного господарства возз'єднаних районів західноукраїнських областей, закріпити поняття "радянізації" її негативні та позитивні сторони. Розвивати в учнів уміння порівнювати історичні процеси, робити висновки та узагальнення з окремих розділів суспільно-політичного життя, працювати з підручником та додатковою літературою.

Виховувати в учнів свідоме розуміння причин народного опору західних українців проти встановлення радянських порядків в цьому регіоні, не сприймання жорстоких методів до людей, що мають особисті погляди, які відрізняються від єдинодержавних.

Тип уроку:

вивчення нового матеріалу

Вид уроку:

комбінований

Навчально методичне забезпечення уроку:

"Новітня Історія України частина друга 1945- 1995 рр під редакцією Ф. Турченка, П. Панченка, С. Тимченко.

Політична карта України.

М. Коваль "ОУН-УПА в другій світовій війні (1944-45 р) Документи та матеріали.

Хід уроку.

Повторення вивченого матеріалу: Вчитель організовує узагальнену бесіду:

Які адміністративно-територіальні зміни в УРСР відбулися після закінчення Другої світової війни? (з показом на карті).

Подайте характеристику внутрішньополітичного та економічного становища України другої половини сорокових - першої половини п'ятидесятих років.

Які причини голоду 1946-47 рр.? Чим були зумовлені його масштаби та які це мало наслідки?

Як ви оцінюєте грошову реформу 1947 року?

Яким було матеріальне становище українського народу в зазначений період?

Відповіді учнів коментує вчитель, в кінці перевірки домашнього завдання робить короткий висновок.

ПЛАН ТЕМИ:

Відновлення радянської влади в західних областях України:

формування органів місцевої влади.

колективізація західноукраїнського села.

відбудова народного господарства та індустріалізація на західноукраїнських землях.

Доля Української греко-католицької церкви.

Операція "Вісла".

Боротьба ОУН-УПА. Р. Шухевич (Тарас Чупринка)

Виклад основного матеріалу вчитель проводить у формі лекції. Учні при цьому складають план конспект лекції.

Процес відбудови у возз'єднаних районах Західної України після їх звільнення від фашистів і завершення Великої Вітчизняної війни проходив набагато складніше, ніж на сході республіки. Це було зумовлено рядом причин: значним руйнуванням, завданим фашистською агресією та воєнними діями 1944 року. Слабкістю економічного потенціалу регіону, особливості менталітету західних українців, які неоднозначно сприймали соціалістичні перетворення, пасивним та активним опором нововведенням з боку значної частини населення.

Після короткого вступу вчитель переходить до викладу суті перетворення.

Bідновлення органів радянської влади здійснювалась шляхом направлення з східних районів України у західні області великої кількості робітників партійно-комсомольського та державного апарату. Працівників правоохоронних органів, державної безпеки, культури і освіти. Майже всі ключеві пости в цих областях займали вихідці з інших регіонів країни. У 1946 році з І6І29 номенклатурних посад в західних областях України місцеві жителі займали всього І2 % (2097 чол.).

Процес колективізації на західноукраїнських землях відновився з приходом червоної армії і він здійснювався по відомому вам сценарію кінця 20 - початку ЗО років, тобто методом примусу (І945 р - було всього 145 колгоспів, в реден2 1950-7200, або 93 % селянських господарств були залучені до колгоспів. Під час цього процесу тисячі людей були депортовані у східні райони СРСР. Насильницька колективізація, а антинародна податкова політика, командні методи хлібозаготівель викликали невдоволення селян т створили додаткову соціальну базу для погіршення боротьби УПА та підпільної діяльності ОУН.

Положення загострилось і тим, що проводячи боротьбу з ОУН-УПА, органи державної безпеки Радянського Союзу вживали репресивні заходи щодо місцевого населення. У 1948 році було депортовано біля 500 тис. західних українців до Сибіру, в Північні райони Росії.

Всім нам відомо, яку роль у житті західних українців займала церква. У 1946 році У Львові на Церковному соборі був винесений вердикт про ліквідацію Брестської Унії і повному розриву з Ватиканом. Це рішення викликала обурення у мирян греко-католицької церкви. Яка вимушена була піти у підпілля.

Цей крок гоніння греко-католиків зміцнив наміри ОУН-УПА продовжувати збройну боротьбу з "Совєтами" Армія УПА нараховувала до 100 тис. бійців. Керівником збройної боротьби на українських землях був видатний діяч українського національного руху Роман Шухевич.

Висвітлення історичної постаті вчитель організовує шляхом роботи з текстом підручника і пропонує учням самостійно скласти біографічну довідку про Р. Шухевича.

Вчитель пояснив причини поразки національно-визвольної боротьби, яку вели ОУН-УПА і пропонує опрацювати документ з цього питання, вміщений у тексті параграфу під рубрикою "Архів".

В умовах жорсткої боротьби. яка охопила в основному сільські райони, здійснювалась модернізація промисловості західних областей України Звертає вчитель увагу учнів на:

значно вищі, ніж у східних регіонах УРСР темпи промислового розвитку суттєві якісні зміни у традиційних галузях західноукраїнських земель, появу нових галузей та відкриття значних родовищ корисних копалин (нові родовища нафти, газові родовища, родовище сірки, вугілля). Зміни в економіці краю вимагали більшої кількості освічених людей. Тому велика увага приділялась розвитку освіти (у 1950/51 навчальному році в школах Західних областей працювало близька 60 тис вчителів, кількість вузів зросла до 25. Однак зростання освітянського рівня супроводжувалося активною русифікацією.

З метою закріплення основних положень лекції вчитель організовує бесіду - узагальнення:

Якої Ви думки щодо такого висновку?

Чому процес "радянізації" викликав ріст незадоволення місцевого населення та піднесення збройної боротьби проти цього процесу?

Як ви оцінюєте діяльність ОУН-УПА в цей час?

Сучасний історик О.Субтельний соціалістичну перебудову на возз'єднаних землях розуміє так: "привести західних українців у відповідність з радянською системою та їх східними співвітчизниками". Поясніть думку вченого.

Домашнє завдання:

Скласти за текстом параграфу тезовий конспект теми.

Джерело: Острів знань

Автор: Олександр Худобець, спеціалізована школа №173 Солом'янського р-ну м.Києва

Теги: історія, україна, радянізація

Урок контролю і корекції навчальних досягнень учнів із теми «Звідки і як історики довідуються про минуле» 5 клас

Дата ___________ Клас_____ Прізвище, ім’я _______________________

І рівень (0,5 бала)

1) Національно – визвольна війна розпочалась у 1648 році, яке це століття:

а) XV б) XVI в) XVII г) XVIII

2. Місце, де зберігають, упорядковують і вивчають писемні

джерела:

а) бібліотека б) спортзал

в) архів г) кабінет історії

3. Відлік історичного часу від певного історичного

моменту:

а) Літочислення б) Ера в) Століття г) Календар

4. Фольклор – це …

а) усна народна творчість б) речові джерела

в) герби г) наука про монети

5. Який учений історик досліджував трипільську культуру:

а) В. Хвойка б) І.Мазепа в)Б. Мозолевський г) Д. Яворницький

6. Наука, що досліджує печатки?

а) Топоніміка б) Геральдика в) Сфрагістика г) Етноніміка

ІІ рівень (1 бал)

7. Хто зображений на світлині?

____________________________

8. На лінії часу позначте такі дати: 300 рік до н.е., 100 рік до н.е., 200 рік та 400 рік.

9. Розташуйте відрізки часу від найменшого до найбільшого:

століття; тисячоліття; десятиліття; рік.

1._______________________________________________________

2._______________________________________________________

3._______________________________________________________

4._______________________________________________________

ІІІ рівень (1,5 бала)

10. Завдання на відповідність:

1) археологія	А) наука, що досліджує походження географічних назв
2) топоніміка	Б) наука, що досліджує історію за матеріальними залишками життя і діяльності людей
3) хронологія	В) наука, що досліджує способи обчислення часу
4) історія	Г) наука, що вивчає життя і діяльність людей у минулому
5) музей	Д) установи, де зберігають пам’ятки минулого людства

1____; 2____; 3____; 4____; 5____;

11) Робота з візуальним джерелом (розгляньте ілюстрацію, де зображено трипільський глечик. Які висновки можна зробити про життя трипільців?)

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

IV рівень (3 бала)

12. Чи правда, що…(дай відповідь Так або Ні)

1. Перші в історії людства металеві гроші з’явились у Київській Русі? ___

2. Перший князь у Київській Русі, який почав друкувати монети,- Ярослав Мудрий? ________

3. Геральдика - це наука, що досліджує печатки?_______

4. У Київській Русі тризуб був знаком великокнязівської влади? ______

5. Герб — знак держави, міста, роду? _________

6. Сфрагістика — наука, що досліджує печатки?_________

7. Перші печатки з’явились у Давньому Шумері? _______

8. На українські землі печатки потрапили з грецьких міст-держав._________

Урок 14 (7 клас)

Тема:Київська держава за Ярославовичів.

Мета:ознайомити учнів з історією Київської держави за правління синів Ярослава,сформувати уявлення про міжусобні війни,їх причини,характер і наслідки;

Розвивати в учнів вміння працювати з джерелами інформації,аналізувати їх,узагальнювати фактичний матеріал,робити висновки;сприяти патріотичному вихованню учнів.

Тип уроку:урок засвоєння нових знань та вмінь.

Основні поняття:половці,Любецький з’їзд.

Хід уроку:

1.Організаційний момент

2.Мотивація навчальної діяльності учнів

3.Вивчення нового матеріалу

Принцип престолонаслідування в Київській Русі до 1054 р.

Батько

íî

Старший син

Молодший син

Принцип престолонаслідування, запроваджений Ярославом Мудрим

Батько

Старший син

Середній син

Молодший син

Робота в групах

1.Обговоріть політичний заповіт Ярослава Мудрого. Зробіть висновок про те , що змусило князя дати своїм синам перед смертю таке розпорядження.

2.Висловіть припущення про можливість позитивних або негативних наслідків заповіту Ярослава Мудрого.

Самостійна робота з підручником

Заповніть табличку

Князь та роки правління		Характеристика
1. 2. 3. 4.	Ізяслав Ярославович 1054-1078 Святослав Ярославович 1073-1076 Всеволод Ярославович 1078-1093 Святополк Ізяславович 1093-1113

Визначте причини , умови та наслідки Любецького з'їзду.Чи досяг він своєї мети?

4.Узагальнення та систематизація вивченого

5.Д/з П.13,терміни , контурна карта.

Тема. Давня Індія(6 клас)

Мета: познайомити учнів з природно-кліматичними умовами та геогра-

фічним положенням Індії; дати уявлення про найдавніші цивілізації доли-

ни річки Інд; встановити зв’язок між природно-кліматичними умовами та

заняттям населення; формувати в учнів навички самостійної роботи та

сприяти розвиткові у них критичного мислення.

Тип уроку: засвоєння нових знань та вмінь.

Обладнання: О.Г. Бандровський, В.С. Власов підручник для 6 кл., карта, кросворд, презентація Організаційний момент: Розповідь учителя про природно-кліматичні умови Індії.

Iндiя – кpaїнa стapодaвнiх тpaдицiй тa екзотичної пpиpоди.

Геогpaфiчне положення i пpиpодa Iндiї. Iндiя pозтaшовaнa нa пiвднi Aзiї, нa пiвостpовi Iндостaн. Нa пiвночi Iндiї пpостягaється нaйвищий у свiтi гipський мaсив — гоpи Гiмaлaї. Вони вiдокpемлюють Iндiю вiд iнших кpaїн свiту i зaхищaють її вiд холодних пiвнiчних вiтpiв. Нa пiвднi пiвостpiв Iндостaн омивaють хвилi теплого Iндiйського океaну. Тому тaм дуже спекотно. В Iндiї течуть двi великi piчки — Iнд i Гaнг зi своїми пpитокaми. Долини цих piчок дуже pодючi. У дaвнину долинa Гaнгу булa вкpитa болотaми тa джунглями — непpохiдними тpопiчними лiсaми. У джунглях водилося бaгaто звipiв i птaхiв: слонiв, мaвп, тигpiв, пaпуг, нa болотaх жили отpуйнi змiї, укуси яких смеpтельнi для людини. Пpиpодa Iндiї бaгaтa й piзномaнiтнa. Зеленi долини piчок змiнюються пустелями, a снiговi гоpи — тpопiчними лiсaми.

Працюємо з підручником

Прочитати текст про природні умови Індії та висловити своє при-

пущення про те, які райони і чому були освоєні людиною раніше.

Текст

За природними умовами землі Індії можна поділити на три райони.

Індська область (північно-західна частина півострова) з долиною

річки Інд і сусідніми гірськими районами. Тут переважно сухий клі-

мат, дощі випадають рідко, але Інд широко розливається і несе разом

із своїми водами на поля родючий мул.

Гангська область (північно-східна частина півострова) простя-

гається вздовж долини річки Ганг. У цій області з червня до вересня

йдуть дощі. Розливами Гангу наноситься родючий мул. Жаркий та

вологий клімат сприяє розвиткові рослинності: ця область була

вкрита джунглями — густими лісами та чагарниками, в яких жили

слони, тигри, пантери, велика кількість птахів та змій. Декан (Південна Індія) має складний рельєф, тут нерегулярно й немає великих річок Декан (Південна Індія) має складний рельєф, тут нерегулярно

випадають дощі.

Бажаний результат: розуміння учнями того, що до появи заліз-

них знарядь найбільш сприятливими для життя була Індська об-

ласть за умови розвитку іригаційного землеробства.

Працюємо з підручником

1. Мова арійських племен — __ .

2. Вождя племені називали — __ .

3. Магараджа — це __ .

4. Основне заняття аріїв — __ .

Нaйдaвнiшi мiстa Iндiї. У долинi piчки Iнд apхеологи pозкопaли зaлишки двох нaйдaвнiших мiст Iндiї. Це мiстa Мохенджо-Дapо й Хapaппa, якi iснувaли п'ять тисяч pокiв тому. У центpi кожного мiстa нa пaгоpбi височiлa добpе укpiпленa цитaдель, обнесенa стiнaми з вежaми. Мiсто пеpетинaли шиpокi вулицi. Зaможнi люди жили в дво- aбо тpиповеpхових будинкaх з великою кiлькiстю кiмнaт, бiдняки — у мaленьких будиночкaх.

Кожний будинок мaв внутpiшнiй двоpик, куди виходили вiкнa з кiмнaт. Покpiвля будинкiв булa плескaтою. Увечеpi, коли спaлилa спекa, нa покpiвлю пiднiмaлaся вся pодинa вiдпочити i подихaти свiжим повiтpям. У бaгaтьох будинкaх були вaннi кiмнaти.

Викоpистaнa водa по глиняних тpубaх збiгaлa в мiську кaнaлiзaцiю. Тaкого не було нi в мiстaх Єгипту, нi в мiстaх Месопотaмiї.

Зaняття стapодaвнiх iндiйцiв. Стapодaвнi iндiйцi були землеpобaми. Нa своїх полях вони виpощувaли пшеницю, ячмiнь, гоpох, бaвовну й pис. Pозводили коpiв, буйволiв, ослiв, кiз, овець, веpблюдiв.

У мiстaх Мохенджо-Дapо й Хapaппi жили pемiсники. Вони виготовляли гapний посуд з вiзеpункaми, ткaли тонкi ткaнини, виплaвляли з мiдi й бpонзи знapяддя пpaцi тa пpикpaси. Сеpед pуїн будинкiв apхеологи знaйшли зеpнотеpки, ступки, сокиpи, ножi, збpою. Зaлiзa стapодaвнi iндiйцi ще не знaчи. Мiстa вели жвaву тоpгiвлю. Пpо це свiдчaть великi й мaлi бpонзовi гиpi, знaйденi пiд чaс pозкопок. ндiйськi веди. Священнi книги apiїв, нaписaнi сaнскpитом, нaзивaють Ведaми, що ознaчaє «знaння». Веди — це збipки пiсень i зaклинaнь, звеpнених ло богiв. Почaток ствоpення їх сягaє пеpiоду пiсля втоpгнення в кpaїну apiйських племен в сеpединi II тисячолiття до н.е. Пpотягом нaступних десяти столiть уснa ведичнa тpaдицiя видозмiнюється i поповнюється. Зaписaнi Веди були лише в пеpшiй половинi I тисячолiття до н.е.

Великa зa обсягом ведичнa лiтеpaтуpa подiляється нa чотиpи фупи: Сaмхити, Бpaхмaни, Apaньяки, Упaнiшaди. Тaкий подiл вiдобpaжaє iстоpичну послiдовнiсть pозвитку всiєї цiєї лiтеpaтуpи. Кожнa її гpупa не є єдиним цiлим. Сaмхити — це чотиpи збipки; Pигведa, Сaмaведa, Яджуpведa, Aтхapвaведa. Нaйдaвнiшою зa чaсом ствоpення i нaйбiльшою зa обсягом (1 028 гiмнiв i 10 500 вipшiв) ввaжaють Pигведу. Бiльшiсть гiмнiв пpисвячено пpослaвлянню богiв тa сил пpиpоди, котpi pозглядaються як могутнi, милосеpднi, мудpi божествa. До них звеpтaлися у пpохaннях i молитвaх, їм пpиносили жеpтви. Ввaжaлося, що життя людини, її бaгaтство i спокiй повною мipою зaлежaть вiд цих жеpтв. Iндiйцi вipили у бaгaтьох богiв: у Ведaх вкaзується, що їх було 3399. Iншi збipки Сaмхити вмiщують мелодiї, якi супpоводжують культовi дiї, piзнi мaгiчнi зaклинaння.

Бpaхмaни (тобто книги, нaписaнi бpaхмaнaми i для бpaхмaнiв) являють собою коментapi до Сaмхитiв i мaють в основному pитуaльний хapaктеp. З чaсом деякi тексти стaли незpозумiлими, знaчно усклaднився i змiнився pелiгiйний культ. Виконaння обов'язкiв жеpця стaло пpофесiєю i, отже, виниклa потpебa у вiдповiднiй лiтеpaтуpi.

Пiзнiше були ствоpенi Apaньяки тa Упaнiшaди. Apaньяки (буквaльно "лiсовi тексти") — це в основному пpaвилa для пустельникiв, стapцiв, якi нaмaгaються нa сaмотi пiзнaвaти iстину тa її пpиpоду. Зaключною чaстиною ведичної лiтеpaтуpи є Упaнiшaди (сaнскp. — сидiти бiля), мaється нa увaзi сидiти бiля вчителя з метою пiзнaння iстини. Ствоpення Упaнiшaд пов'язують iз 108 aвтоpaми. Кожний з текстiв являє собою коpоткий виклaд pелiгiйно-фiлософських pоздумiв того чи iншого легендapного aбо нaпiвлегендapного мудpеця. Paннi Упaнiшaди пiдкpеслюють мо-нодеiстичнi iдеї ведичної pелiгiї. Водночaс, нa вiдмiну вiд iншої ведичної лiтеpaтуpи, в Упaнiшaдaх центp увaги пеpеноситься з уявлень пpо зовнiшнiй свiт нa свiт людини. Пpедметом шaнувaння в тaких твоpaх стaє те, що пеpебувaє зa явищем пpиpоди. Тaкож виводяться кaтегоpiї "бpaхмaн" i "aтмaн" як пеpшооснови буття. Бpaхмaн у бaгaтьох текстaх pозглядaється як aбсолютнa субстaнцiя, пеpшоосновa i пеpшопpичинa всього iснуючого, почaток i кiнець усiх iстот; aтмaн — це дихaння aбо окpемa людськa душa.

Ведичнa лiтеpaтуpa дaє змогу пpостежити, як поступово увaгa стapодaвнього iндiйця пеpеносилaсь з явищ зовнiшнього свiту нa людину, її психiку, мислення. Вонa спpaвлялa великий вплив нa pозвиток iндуїстських pелiгiйно-фiлософських шкiл i pелiгiйних течiй.

Слово «веди» мaє спiльний коpiнь зi стapослов'янським словом «вєдaтi», тобто «знaти», a тaкож з укpaїнськими словaми «вiщий», «вiщун» — той, хто пеpелбaчaє, вiщує мaйбутнє.

Зaвдaння: пpоaнaлiзуй тaблицю i зpоби висновки.

Пеpевip себе:

1. Якими були пpиpодa i клiмaт у стapодaвнiй Iндiї?

2. Опиши нaйдaвнiшi мiстa Iндiї.

3. Якi були основнi зaняття iндiйцiв у дaвнину?

4. Хто тaкi apiї i звiдки еони пpийшли в Iндiю?

5. Як нaзивaються священнi книги apiiв?

Домaшнє зaвдaння:

1. Що свiдчить пpо високу культуpу життя в нaйдaвнiших мiстaх Iндiї?

2. Яку pоль вiдiгpaли в iстоpiї Iндiї apiї?

3. Що свiдчить пpо споpiдненiсть стapодaвньої iндiйської культуpи з євpопейською?

4. Якi мови вiдносять до гpупи iндоєвpопейських мов? Чи нaлежить до цiєї гpупи укpaїнськa мовa? Доведи це зa допомогою поpiвняльної тaблицi тa iнших пpиклaдiв.

Тема: Зародження і розвиток дисидентського руху. 11 клас

Мета: узагальнити та систематизувати знання з теми; визначити зв'язки між процесами лібералізації суспільства, особливостями політичного життя та суперечливими явищами у розвитку культури та духовного життя; довести, що процеси лібералізації здійснили вплив на зростання національної самосвідомості; розкрити процес виникнення дисидентського руху в Україні, підкресливши його основні ознаки та особливості; показати велич шістдесятників; сприяти формуванню інтересу до вивчення вітчизняної історії та культури для вироблення позиції особистої відповідальності за долю країни.

Тип уроку:вивчення нового матеріалу

Основні терміни і поняття:дисиденти,дисидентський рух,самвидав,шістидесятники,репресії.

Основні дати:1958-1961р.р-УРСС,1964-1967р.р.-УНФ,1965р.-праця І.Дзюби»Інтернаціоналізм чи русифікація»

Обладнання:підручник,документи,ілюстрації,презентація

Хід уроку

І)Організаційний момент

ІІ)Мотивація навчальної діяльності

ІІІ)Розгляд нового матеріалу

Зародження дисидентського руху в Україні (середина 50-х років — початок 60-х pp. XX ст.)Дисидентський рух — це форма опозиційного руху.

Опозиція — це протидія, опір, протиставлення своїх поглядів, своєї політики офіційним поглядам та офіційній політиці.

Слово «дисидент» (від лат. dissidens, dissi-dentis — незгодний) — термін, який увійшов до сучасного політичного лексикону з історії релігії. В епоху Середньовіччя дисидентом в Західній Європі називали усякого віроотступника, єретика. Після Реформації дисидент — це людина, яка не підтримувала тогочасне віровчення, і тому в залежності від зміни влади та її релігійної орієнтації дисидентами ставали то католики, то протестанти.Слово «дисидент» означає «людину, що протестує», яка відкрито протиставляє свої погляди панівній ідеології та рішуче виступає за свої переконання.Із середини 70-х років XX ст. саме цей термін почали застосовувати західні політологи щодо громадян СРСР та усього соціалістичного табору, які відкрито протиставляли свої погляди пануючій комуністичній доктрині. Синонімами слова «дисидент» є «правозахисник» та «інакомислячий».

Правозахисник — це людина, яка виборює громадянські, релігійні та національні права.

Під час вивчення нового явища на перший план виходить питання про причини його виникнення.Дисидентський рух виникає в Радянському Союзі і в Україні в середині 50-х років XX ст. Дисидентський рух — рух, учасники якого в Радянському Союзі виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, а в Україні також за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.

Як після десятиліть терору в атмосфері жорстокого контролю і за всіх наявних засобів ідеологічної обробки міг зародитися цей гідний подиву виклик режимові?

Дисидентство значною мірою виросло з дес-талінізації, з послаблення «паралічу страху», що було зроблено М. Хрущовим. Але обмежене викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликало розчарування і лише посилило опозиційний настрій, особливо серед інтелігенції, що в подальшому призвело до виникнення і розростання дисидентського руху.Аналізуючи причини виникнення дисидентського руху в Україні в середині 50-х років XX ст., я дійшла висновку, що їх можна структурувати за трьома групами, а саме: соціально-економічні, суспільно-політичні, національно-культурні.

Окрім глибинних причин, які в будь-якому разі призвели б до появи руху незгодних, виникнення дисидентського руху саме в середині 50-х років XX ст. було зумовлено конкретними чинниками, які називаються передумовами виникнення дисидентського руху.

Передумови виникнення дисидентського руху

• Лібералізація суспільно-політичного життя та часткова його демократизація; • проведення десталінізації; • пом'якшення цензури та поява багатьох творів, які раніше були заборонені; • скасування ряду партійних постанов 40-х років; • посилення контактів української інтелігенції із закордонними культурними та науковими центрами, із зарубіжними досягненнями в царині літератури, науки, мистецтва • Антикомуністичні виступи у Східній Німеччині, Угорщині, а потім у Польщі, Чехо-словаччині; • розпад світової колоніальної імперії; • розгортання світового правозахис-ного руху; • прийняття1948 року Загальної декларації прав людини

Висновок. Таким чином, дисидентський рух в Україні виник в середині 50-х років XX ст. як результат дії внутрішніх об'єктивних причин, підсилених дією внутрішніх та зовнішніх чинників.

Учитель. Щоб вивчити історичне явище, ми його структуруємо, в нашому випадку — виділяємо основні течії дисидентського руху в Україні.

Основні течії дисидентського руху в Україні

• Самостійницька;

• національно-культурницька (рух шістдесятників);

• правозахисна (звертаємо вашу увагу на те, що ця течія виникла і стала основною в 70-ті роки з виникненням в Україні Гельсінської групи, тому цю течію ми будемо вивчати пізніше);

• релігійна.

Тема. Самостійницька течія дисидентського руху в Україні (друга половина 50-х — перша половина 60-х років)

Завдання• визначити цілі боротьби даної течії дисидентського руху;• проаналізувати організаційні форми цього напрямку дисидентського руху;• виявити особливості діяльності;• назвати імена лідерів самостійницької течії дисидентського руху;• сприяти вихованню патріотичних почуттів.

Із поразкою збройної боротьби ОУН-УПА український національно-визвольний рух не припинився, а набув нової форми. У другій половині 50-х років виникає самостійницька течія дисидентського руху, яка ставила собі за мету:

• демократизацію суспільно-політичного життя;

• досягнення незалежності України.

Сутність самостійницької течії виразно проявилась в діяльності підпільних груп і організацій, а саме:

Протягом 1953-1958 pp. в Івано-Франківську діяла Об'єднана партія визволення України. 1959 року до суду у цій справі за антирадян-ську діяльність було притягнуто 10 осіб, серед них — Богдан Германюк, Ярема Ткачук, Богдан Тимків, Іван Струтинський, Микола Юрчик та ін. їх було засуджено до 7-10 років позбавлення волі;

У Львові в 1957-1962 pp. діяв Український національний комітет (УНК) на чолі з Богданом Грициною. УНК нарахував 20 активних учасників. У програмі УНК передбачалося готувати пропагандистів для відродження української нації. Організацію було викрито, Богдана Грицину та Івана Коваля було засуджено до розстрілу, решта отримали від 5 до 15 років таборів;

Однією з найбільш теоретично підготовлених була Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), утворена 1958 року на чолі з юристом Л. Лук'яненком. На відміну від попередніх груп, вона складалася з людей, що мали вищу освіту. Першочерговим завданням групи було вироблення ідейних засад руху. Серед учасників групи не було єдності у цьому питанні. Одні пропонували марксизм-ленінізм, інші категорично це відкидали. Завдання спілки — кесиловими методами домогтися виходу України зі складу СРСР, стати незалежною демократичною державою. Спілка мала політичну програму і об'єднувала близько ЗО членів.

У травні 1961 р. в одному з приміщень тюремного ізолятора облуправління КДБ у Львові відбувся закритий судовий процес («Справа юристів»). Л. Лук'яненка засудили до розстрілу, інших членів спілки — до різних термінів ув'язнення (від 10 до 15 років). Згодом смертний вирок Л. Лук'яненку було замінено 15-ма роками ув'язнення.

«Справа юристів» засвідчила новий етап руху Опору в Україні. Його учасники не відокремлювали себе від радянської системи. Фактично вперше за часів тоталітарного правління в умовах нової історичної обстановки політичний опір владі набуває конкретних організаційних форм. Інформація про «Справу юристів» поширювалася шляхом самвидаву, один примірник якого потрапив за кордон. На Заході 1967 року вийшла у світ брошура «Українська інтелігенція перед судом КДБ», яка була справжньою сенсацією для світової громадськості.

Найбільшою і найкраще теоретично і практично підготовленою була підпільна організація — Український національний фронт (УНФ) (1964-1967). Засновники — Дмитро Квецко і філолог Зіновій Красівський. У статутних принципах організації зазначалося, що це — добровільне об'єднання національно свідомих представників української нації, які ведуть боротьбу за Українську незалежну державу. Вони розробили програму перебудови суспільства на демократичних засадах. До складу організації входило понад 150 осіб із Львівської, Івано-Франківської, Кіровоградської та деяких інших областей України. Методом боротьби було визначено агітацію за вихід України із складу СРСР.

Висновок. Усього, за звітами КДБ, в другій половині 50-х років в Україні було викрито близько 50 антирадянських груп у різних регіонах України (Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Луганська області). Усі ці групи та організації започаткували новий етап національно-визвольної боротьби, який взяв за основу ненасильницькі методи.

Тема. Національно-культурницька течія дисидентського руху

Завдання• Визначити мету національно-культурницької течії;

• проаналізувати розвиток організаційних форм течії;

• охарактеризувати явище «шістдесятництва»;

• виділити основні ознаки «шістдесятників»;

• назвати імена діячів новітнього українського відродження;• з'ясувати співвідношення понять «дисидент» і «шістдесятник»;

• пояснити термін «самвидав».

Джерела інформації: див. літературу у кінці уроку.

Зміст проекту

До нашого проекту епіграфом ми вибрали слова українського дисидента Валентина Мороза: «Віра виникає тоді, коли є мученики, ...а знищені стають прапором».

Мета національно-культурницької течії: духовне і культурне відродження українського народу, його мови, традицій, правдиве висвітлення історичного минулого. Представники цієї течії виступали проти нищення пам'яток історії та культури, проти переслідування за переконання, чинили опір русифікації.

Спочатку ця течія проявила себе через створення клубів творчої молоді, а саме:

1. Клуб «Супутник» у м. Києві. Заснований в 1959 р. студентами театрального інституту і консерваторії, літераторами і художниками. Президент клубу — Лесь Танюк. Члени клубу їздили Україною, організовували вечори, самвидав, знайомили своїх слухачів зі спадщиною «розстріляного українського Відродження», несли в маси українське слово, українську пісню.

2. Клуб «Пролісок» у Львові. Організований 1962 р. під керівництвом Михайла Косіва. Його учасниками були брати Михайло і Богдан Горині, Іван Гель, Ірина Стасів, Ігор Калинець. Подібні клуби виникли у Харкові, Одесі, Донецьку, Черкасах, Дніпропетровську. Невдовзі ці об'єднання було розігнано.

Але прихильники ідеї відродження України продовжували свою шляхетну справу. Вони видавали книги, журнали, брошури, в яких пропагувалась ідея незалежної України, в Київському університеті 11—15 лютого 1963 р. відбулася конференція з питань культури, вживання української мови, що перетворилась у масову антиру-сифікаторську акцію.

На початку 60-х років виникає унікальне явище — шістдесятництво — широкий мистецько-громадський рух української інтелігенції.

Шістдесятники — це нове покоління українських письменників, поетів, художників, — Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Борис Олійник, Іван Драч, Іван Світличний, Іван Дзюба, Алла Горська, Опанас Заливаха, Євген Сверстюк, брати Горині — Михайло і Богдан, Василь Стус, Олесь Бердник, Валентин Мороз, Микола Руденко... Це блискуче, талановите покоління, творчість якого сприяла пробудженню критичної думки у суспільстві, пошукам правди життя, осмислений) буття. Це покоління «новітнього українського відродження».

Шістдесятники не боролися з радянським ладом, а прагнули його оновити через впровадження реформ. Серед них була популярна теза — «соціалізм з людським обличчям».

Для українських шістдесятників на першому плані стояли національні проблеми — вони звертали свої погляди передусім на стан національної культури: виступали на захист української мови, популяризували здобутки літератури і мистецтва в народі, вивчали і пропагували вітчизняну історію.

Пізніше Євген Сверстюк так характеризував шістдесятників: «...Серед ознак шістдесятників я б поставив на перше місце юний ідеалізм, який просвітлює, підносить і єднає... Другою ознакою я б назвав шукання правди і чесної позиції... Як третю ознаку я б виділив неприйняття, опір, протистояння офіціальній літературі...»

Поняття «дисидент» і «шістдесятники» за тих історичних обставин дещо тотожні, але належність до шістдесятників не дає підстав називати усіх діячів культури дисидентами. До дисидентів слід зараховувати тих письменників, поетів, художників, діячів культури, які висловлювали політичне невдоволення шляхом поведінкових акцій, а не лише своїми творчими наробками. Саме вони підпадали під каральні акції влади, включаючи арешт і ув'язнення. Дисидентами (а пізніше — політв'язнями) стала найрадикальніша частина «шістдесятників».

Форми діяльності національно-культурницької течії дисидентського руху опору:• петиції і протести, адресовані владі, наприклад, 4 вересня 1965 р. в кінотеатрі «Україна» в Києві І. Дзюба і В. Чорновіл виступили з протестом проти арештів української інтелігенції, а в грудні 1965 року І. Дзюба вислав протест-ного листа проти репресій щодо української інтелігенції на адресу першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста;

• демонстрації, наприклад, дисиденти започаткували традицію проведення маніфестацій в річницю перевезення тіла Т. Г. Шевченка в Україну, до Канева, щороку 22 травня. Першу таку маніфестацію було проведено 1961 року;• самвидавна література — це літературні, суспільно-політичні, філософські, публіцистичні, наукові твори і матеріали, повідомлення про репресії, які розповсюджувалися в рукописах без офіційного дозволу і цензури, друкувались та розмножувались на друкарських машинках і поширювалися переважно таємно. Влада переслідувала такі видання, а людей, причетних до самвидаву, карала. Головним організатором і розповсюджувачем самвидаву був Іван Світличний, який поставив собі за мету створити альтернативну офіційній українську літературу.

Першими і найбільш поширеними творами самвидаву були вірші Василя Симоненка. (Читання віршів В. Симоненка.) Стрімко увірвалась в українську поезію Ліна Костенко. Євген Сверстюк, характеризуючи найбільш яскравих представників «шістдесятництва» в українській літературі писав: «...то були вірші такого звучання, наче вся радянська поезія для неї неістотна...» (Учні слухають вірші Л. Костенко.)

Своєрідним підсумком діяльності дисидентів-шістдесятників стала праця літературного критика Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Свій твір І. Дзюба адресував П. Шелесту, тодішньому першому секретареві ЦК КП України. Автор піддав гострій критиці національну політику КПРС, засудив практику нехтування громадянськими правами українського народу. Письменник Борис Антоненко-Давидович назвав працю І. Дзюби «референдумом покоління», яким найбільш активна частина українського суспільства заявила про свій розрив з тоталітарною системою. У відповідь на них чекали ув'язнення, табори, тюрми, кар'єра, дехто заплатив навіть власним життям.

Усього 28 років світило сонце Василю Симоненку, якого було по-звірячому побито на вокзалі у Черкасах 1963 року, унаслідок чого він помер від швидкоплинної хвороби нирок. Злочинців так і не знайшли.

Загинула 28 листопада 1970 р. й скульптор Алла Горська, вона була вбита у м. Василькові за нез'ясованих обставин.4 вересня 1983 р. помер у карцері концтабору (с. Кучино Пермської області) Василь Стус.

Самого І. Дзюбу за «антирадянську працю» «Інтернаціоналізм чи русифікація?» було засуджено до 5 років ув'язнення і 5 років заслання.

ІV. Підведення підсумків уроку.

V. Домашнє завдання.

1. Опрацювати текст підручника п.15. доповіді на тему: наш край в епоху відлиги

«СРІБНА ДОБА» РОСІЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
З цього розділу ви дізнаєтеся:
- чому «Срібна доба» називається «срібною»;
- хто такий «будетлянин»;
- як «виковували» майстрів у «Цеху поетів»;
- про баталії, сутички та бешкетування на теренах російського красного письменства дореволюційної доби;
- про розчарування, що їх зазнав новітній лицар Прекрасної Дами, та про випробування, які випали на долю «російської Сапфо»;
- про поета, якого влада знищила славою, і поета, в котрого влада відібрала славу Нобелівського лауреата;
- а головне - про неоціненні розсипи поезії, які не згоріли у вогнищах, розпалених тоталітарним режимом, і нині прикрашають своїм блиском духовну скарбницю світової літератури XX ст.

Поетична мозаїка
Межа ХІХ-ХХ ст. стала особливим етапом у розвитку російської словесності. Він увійшов до історії російської культури як «Срібна доба» (назва була обрана за аналогією із «золотою добою», яку ототожнювали з XIX ст., здебільшого - з пушкінською епохою).

Це був час, коли дерево культури збагачувало своїми щедрими плодами не лише національну, а й світову духовну скарбницю. Свій «ренесанс» переживала російська релігійно-філософська думка: праці В. Соловйова, С. Булгакова, М. Бердяєва, Л. Шестова, Г. Федотова, С. Франка, П. Флоренського та інших мислителів вивели її на світовий рівень. Широке міжнародне визнання здобули російський театр (К. Станіславський, В. Мейєрхольд, В. Коміссаржевська та ін.) і російський балет (А. Павлова, В. Ніжинський). Нові зірки світового масштабу зійшли і на музичному небосхилі (О. Скрябін, С. Рахманінов). Небаченим розмаїттям нових напрямів, течій та шкіл вибухнуло образотворче мистецтво (В. Сєров, В. Васнецов, М. Врубель, М. Ларіонов, К. Малевич, В. Кандінський таін.).

Дух всебічного оновлення панував і в російській ліриці. Як і в західній поезії, вирішальну роль у її розквіті відігравали нереалістичні тенденції. Найвизначнішими з-поміж них були символізм, акмеїзм і футуризм.

Хронологічно першим серед них був символізм, який, звісно, перегукувався з європейським, однак на російському ґрунті набув яскравого самобутнього характеру.

Символізм (від франц. symbolisme; грец. symbolon - знак, ознака) -художній напрям у літературі та мистецтві кінця XIX - початку XX ст. Виник у Франції, швидко поширився в інших країнах -Англії, Німеччині, Австрії, Бельгії, Норвегії, Україні, Росії.

Основу символістського художнього мислення утворює сприймання речей матеріального світу як «знаків» вічних ідей. Провідні художні принципи символізму - це виявлення «відповідностей» та аналогій між різноманітними явищами предметно-чуттевого й духовного світів (на підставі уявлення про містичну єдність усього сущого), розкриття прихованої багатозначної сутності речей в їхній буденній присутності. Головним художнім інструментом символістів е символ. «У символах, - писав російський символіст В. Іванов, - була знайдена всесвітня правда. Вона розкрилась, немов забута мова втраченого богоосягнення. Символ ожив і заговорив про неособисте, про первісні таємниці».

У Росії символістський напрям почав формуватися у 90-і роки XIX ст. Вже тоді у ньому були наявні дві важливі тенденції.

Перша, містична, була теоретично обґрунтована у знаменитій доповіді Д. Мережковського «Про причини занепаду та про нові течії у сучасній російській літературі». На розвиток цієї гілки російського символізму неабиякий вплив справили релігійно-філософські ідеї В. Соловйова.

Друга тенденція була представлена передусім творчістю B. Брюсова, що розглядав символізм як сучасний засіб самовираження мистецького «я», а відтак наголошував на індивідуалізмі та естетизмі. Зазначені тенденції суперничали одна з одною упродовж усього існування символістської літератури у Росії.

У своєму розвитку російський символізм пройшов два етапи. Перший, що припав на 90-і роки XIX ст., був пов'язаний з іменами В. Брюсова, К. Бальмонта, Ф. Сологуба, Д. Мережковського, 3. Гіппіус та ін. На початку XX ст. у літературу прийшло нове покоління символістів. Найяскравішими його представниками були Андрій Бєлий (Б. Бугайов), О. Блок, C. Соловйов та ін.

Російських символістів різних поколінь об'єднували настрої заперечення матеріалістичної філософії та естетики, недовіри до раціонально-логічного пізнання світу, осмислення мистецтва як найвищої цінності й розуміння митця як творця власного художнього світу та пророка, що сприяє майбутньому «перетворенню Всесвіту» (В. Іванов). Серед різних видів мистецтв пальму першості російські символісти, слідом за французькими, віддавали музиці (як інтуїтивному, далекому від раціональних засад виду творчості, що проникає у «таїну буття»). А тому й прагнули наблизити до неї поезію, яка мала, за їхніми уявленнями, впливати на свідомість читача не так своїм змістом, як своєю «магічністю» (В. Брюсов) - тобто здатністю навіювати певні емоційні стани.

Для багатьох символістів був характерний пошук містичного синтезу життя та творчості. Як зазначав у своїх мемуарах російський поет В. Ходасевич, символізм у Росії намагався вийти за межі літературного напряму й перетворитися на особливий «життєтворчий метод».

Початок 10-х років XX ст. позначився кризою символізму. Одним із численних її симптомів було те, що ряд молодих поетів, які розпочинали свою творчість у символістському річищі, відмежувались від нього і 1911 р. організували своє об'єднання — «Цех поетів». Головним завданням цього об'єднання було вдосконалення поетичної майстерності. Слід зазначити, що сама назва - «Цех поетів» - була полемічною щодо провідних ідей російського символізму. На противагу символістським уявленням про зв'язок мистецтва з містичними сферами, представники нової течії розглядали поезію як ремесло (хоча й священне). І в поеті вони бачили не творця, що, змагаючись з Богом, породжує власний художній світ, а майстра, котрий уславлює у своєму мистецтві Бога та створену ним земну дійсність. Крім того, слово «цех» відсилало до європейського середньовіччя, що позначилося бурхливим розвитком ремісництва; ця орієнтація на минуле знову ж таки суперечила спрямованості символістів на майбутнє - на близькі світові катастрофи, що, на їхню думку, мали передувати «просвітленню лику земного».

Всередині «Цеху поетів» виникла і назва нової течії -акмеїзм.

Акмеїзм (від грец. акте - найвищий ступінь чогось, вершина, розквіт) - модерністська течія в російській поезії 10-20-х років XX ст. Лідерами акмеїзму були М. Гумільов та С. Городецький; з цією течією деякий час була пов'язана творчість А. Ахматової, О. Мандельш-тама, Г. Нарбута, М. Зенкевича, М. Кузміна, Б. Садовського та ін.

Повставши проти зосередженості символістів на «незбагненній» містичній сфері, акмеїсти проголосили необхідність повороту поезії до реальності, до предметно-чуттєвого, поцейбічного, до самоцінних матеріальних речей. Зокрема, С. Городецький закликав полюбити «цей світ, звучний, барвистий, що має форми, вагу і час», і стверджував, що саме у лоні акмеїзму земний світ після всіх «неприйнять» був беззастережно прийнятий «у всій сукупності краси та потворства».

Творча програма акмеїстів значною мірою ґрунтувалася на запереченні засадничих принципів символістської естетики. Туманно-абстрактному світосприйняттю символістів акмеїсти протиставили «мужньо твердий і ясний погляд на життя». Владі невизначеного, багатозначного символу - пріоритет графічно чіткої образності та поетичного слова у його прямому й точному значенні. Проголошеному символістами пріоритету музики - «зразковість» образотворчого мистецтва (живопису, скульптури, архітектури). Зосередженості символістів на царині «вічності» - історизм, який виявлявся і в майстерному відтворенні картин різних епох, і у відкритості акмеїстів сучасній добі, і в увазі, що приділялася в їхній творчості темі історії, і в наявності у їхніх поезіях широкого культурного пласта (різноманітних культурних асоціацій, перегуків з культурними епохами минулого, історико-культурних, релігійних, літературних ремінісценцій тощо).

Вражаючим багатством культурного пласта вирізняється, наприклад, лірика Осипа Мандельштама (1891-1938) - поета, що його творчість була дотична до естетичних шукань західних неокласиків і, зокрема, P.M. Рільке. Джерелом різноманітних культурних паралелей та асоціацій у його поезіях були античність та російська традиція XVIII-XIX ст. Як і інші поети-акмеїсти, О. Мандельштам (творчість якого, проте, від самого початку сягала за межі цієї течії) виходив із цінності земних речей. Показово «акмеїстичною» була назва його першої збірки - «Камінь» (1913). Вона сприймалася як емблема міцності, важкості, матеріальності відтвореного в поезії світу і водночас - як емблема архітектури.

Душею акмеїстичного руху був Микола Гумільов (1886-1921). Зробивши перші поетичні кроки на теренах символізму, він досить швидко усвідомив вичерпність цього літературного напряму.

Культу Вічної Жіночності, що панував у ліриці російських символістів, Гумільов протиставив «поезію мужності». При цьому поетизація «сильноїособистості», на Грунті якої виникали художні образи різноманітних «надлюдей» (владик, лицарів, капітанів), урівноважувалася у його віршах відкриттям іншої іпостасі чоловічої вдачі, якій були притаманні культурна рафінованість, почуття самотності, душевний надлам. Утім, обом цим іпостасям чоловічого «я» властивий потяг до романтики та героїки. Цей потяг не був поетичною вигадкою. Саме жага подвигу та романтичних пригод спонукала поета здійснювати небезпечні подорожі до екзотичних країн і виявляти надзвичайну хоробрість на фронтах Першої світової війни (за що він був двічі нагороджений Георгіївським хрестом). Героїчним був і фінал цього буремного життя - за сфабрикованим звинуваченням М. Гумільов був розстріляний більшовиками 1921 р.

Якщо акмеїсти у своїй творчості спиралися на минуле та культуру, то російські футуристи, навпаки, оголосили цим цінностям зухвалу війну. Виступивши, як і акмеїсти, на початку 1910-х років і так само засвідчивши своєю появою кризу російського символізму, вони висунули програму Нового Мистецтва оновленого майбутнього (деякі з них називали себе «будетлянами» - тобто тими, хто буде).

У Росії футуристський рух (який, до речі, не був «запозиченням» з італійської культури) набув широкого розмаху. І це не дивно, адже саме він найсучаснішою художньою мовою увиразнював утопічні настрої, що поширилися в російському суспільстві напередодні революції 1917 р.

У російському футуризмі співіснували декілька груп, що постійно ворогували між собою, вели літературні баталії. «Футуризм у Росії складався з чотирьох угруповань: "Гілея", або кубофутуристи, -В. Хлєбников, Д. і М. Бурлюки, В. Маяковський, В. Каменський, 0. Гуро, О. Кручених, Б. Лівшиць; "Асоціація егофутуристів" - І. Северянин, І. Ігнатьєв, К. Олімпов, В. Гнєдов; "Мезонін поезії" - B. Шершневич, Р. Івнєв, С. Третьяков, Б. Лавреньов; "Центрифуга" - C. Бобров, Б. Пастернак, М. Асєєв, Божидар.

Обличчя російського футуризму визначали поети-кубофутуристи -найбільш радикальна й продуктивна група» (Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. - К., 2001. - С. 411).

Головною передумовою створення Нового Мистецтва була відмова від старого світу та його культурної спадщини (пригадаймо слова з провокаційного виступу футуристів: «Минуле затісне. Академія та Пушкін незрозуміліші за ієрогліфи. Скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстогоі т. п. з пароплава сучасності»). Така відмова перетворювалася на войовничий бунт проти реальності у мистецтві: будь-яке звернення до неї сприймалося футуристами як сліпе і рабське копіювання існуючого. Мистецтво, проголошували вони, розпочинається не з відображення, а з «викривлення дійсності» (Д. Бурлюк). Представник спорідненої течії у живопису К. Малевич зазначав: «Речі зникли, немов дим... і мистецтво прямує до самоцілі творчості, до панування над формами натури». З такого трактування мистецтва виростало й розуміння митця як «самотворця» та «винахідника».

Разом зі старим світом і старою культурою поети-футуристи відкидали і стару поетичну мову з її традиційними художніми засобами, усталеним синтаксисом, правописом та пунктуацією. У пошуках нової мови вони вдавалися до «словотворчості та словоновацій» без обмежень, розробки нових типів рим та ритму, створення оригінальних зразків візуальної поезії та фігурних віршів. Невичерпні можливості подібних експериментів продемонструвала лірика Велимира Хлєбникова (1885-1922; справжнє ім'я поета - Віктор), якого видатний літературознавець Ю. Тинянов називав «Лобачевським слова». Прагнучи охопити час у єдності минулого, теперішнього та майбутнього (у такий спосіб, щоб пересуватися у часі так само вільно, як у просторі), Хлєбников спробував винайти відповідну оновлену мову шляхом сполучення її найдавніших пластів із власними новоствореними конструкціями.

Дослідник 3. Паперний так пояснював технологію хлєбниковської «словотворчості»: «Для того щоб конструювати нові слова, міркував він, треба було розкласти старі на мікрочастки, з яких можна було б "будувати" неологізми... Хлєбников бере звичайне слово, виділяє в ньому мінімальну смислову одиницю. Не просто корінь, відповідно до морфології, а "корінь кореня", тобто прихований "епіцентр" слова, в якому, на його думку, міститься сутність. Зазвичай це перший звук або група перших звуків слова. Далі він додає до цієї вихідної смислової частини інші закінчення. Іншими словами, Хлєбников не просто вигадував слова, а скоріше трансформував їх».

Боротьба футуристів за Нове Мистецтво нерідко набувала агресивно-епатажних форм. Досить згадати красномовну назву футуристської збірки, що містила їхній програмний маніфест — «Ляпас громадському смакові» (1913). Скандальними витівками (такими, наприклад, як підвішений до стелі рояль або церемонне чаювання на сцені перед роздратованою публікою) супроводжувалися і виступи футуристів. Ця скандальність великою мірою сприяла зростанню популярності футуристського руху у Росії.

Самобутнім явищем російської лірики початку XX ст. була так звана «новоселямська поезія». У її річищі розпочалася творчість таких талановитих майстрів слова, як М. Клюев, С. Єсенін, С. Клич-ков, П. Орєшин та ін. Характерними ознаками цієї течії були поетизація селянської Росії, її моральних цінностей та побуту, розкриття глибинних зв'язків між світом природи та усною народною творчістю. Однак, черпаючи з джерел народної духовності та культури, «новоселянські поети» водночас спиралися і на художні відкриття російського модернізму. У цьому плані прихід одного з найталановитіших представників цієї групи С. Єсеніна до імажинізму видається подією по-своєму символічною. Літературний маніфест російських імажиністів, підписаний, окрім С. Єсеніна, поетами Р. Івнєвим, А. Марієнгофом, В. Шершневичем та художниками Б. Ердманом і Г. Якуловим, з'явився 1919 р. У ньому проголошувався пріоритет художнього образу. «Вірш, - пояснював теоретик імажинізму В. Шершневий, - не організм, а натовп образів, з нього без пошкодження може бути вилучений один образ або вставлено ще десять...» Значну увагу імажиністи приділяли єдності та підпорядкованості образів основному стилю вірша.

Отже, картина поетичного життя в Росії першої чверті XX ст. вражає своєю строкатістю. У розмаїтий хор яскравих ліриків, так чи так пов'язаних з певними літературними течіями та школами, вливалися голоси поетів, що перебували поза будь-якими угрупованнями. Один із них належав Марині Цвстаєвій (1892-1941) - поетесі надзвичайної обдарованості та тяжкої долі.

Рішення повернутися на батьківщину після багаторічних поневірянь в еміграції було фатальним для самої поетеси та її родини. Невдовзі після приїзду до радянської Росії (1939) був заарештований і розстріляний її чоловік Сергій Ефрон, на десятки років була заслана до таборів її донька Аріадна, а згодом на фронті Великої Вітчизняної війни загинув і син Георгій. Однак ще до того, як син потрапив до лав Радянської армії, М. Цвєтаєва, не витримавши страшних ударів долі, наклала на себе руки.
Модерністська лірика М. Цвєтаєвої вирізняється сповідальним пафосом і романтичним розмахом почуттів, що розкривають трагічні надломи «безмірної» жіночої душі, яка б'ється у лабетах світу мір. Прагнучи виявити потаємну сутність буття у художньому слові, наділеному магічною силою, поетеса вдається до самобутньої міфотворчості та оригінальних мовних експериментів.

Трагічно склалося життя митців, що прийшли в російську літературу «Срібної доби». Трагічною була доля w самої російської культури: її дивовижний злет був перерваний жовтневим переворотом, що призвів до встановлення тоталітаризму в країні. З встановленням більшовицької влади культурна політика у державі була спрямована на руйнацію духовної спадщини царської Росії та знищення творчої інтелігенції. Відтоді над країною почала опускатися «залізна завіса», що більш як на 2/3 століття відокремила російську культуру від світового культурного розвитку. За умов штучної ізоляції та постійних ідеологічних переслідувань література невідворотно вироджувалася в офіційне «соцреалістичне» псевдомистецтво.

Чимало митців, що з будь-яких причин поставили свій талант на службу новій владі, згодом тяжко заплатили за співпрацю з нею. Символічним узагальненням їхньої спокути є особиста трагедія В. Маяковського: щиро переконаний у святій правоті революції, він привів свою музу на будівництво «нового суспільства», а з часом, розчарований і в тому, що було збудоване у країні, і в тому, що виходило з-під його знекровленого агітками пера, вчинив самогубство.

Звісно, не всі майстри слова були згодні настроїти свої ліри на офіційний мажорний лад. Такі поети та письменники, як, скажімо, А. Ахматова, Б. Пастернак, О. Мандельштам, М. Булгаков та ін., відмовилися обслуговувати панівний режим своїм мистецтвом. Зберігаючи вірність своїм світоглядним, моральним і мистецьким принципам, понад усе цінуючи духовну та творчу свободу, вони по суті прирекли себе на «внутрішню еміграцію». Це означало, що, мешкаючи в Росії, вони почувалися тут духовними вигнанцями і були затавровані як підозрілі, а то й відверто ворожі владі «елементи». Позбавлені можливості публікувати свої твори, такі автори роками писали «у шухляду», оприлюднюючи лише переклади чи літературні переробки чужих текстів. Багатьох митців було закатовано у в'язницях та таборах радянської Росії.

З огляду на це, дещо благополучнішими видаються біографИ діячів культури та мистецтва, які виїхали з країни у перші пореволюційні роки. Серед літераторів, ЯКІ опинилися за кордоном, були, зокрема, І. Бунін, О. Купрін, Д. Мереж-ковський, 3. Гіппіус, А. Аверченко, К. Бальмонт, Є. Замятін, М. Цвєтаєва та ін. Однак, вирвавшись із країни, що стікала кров'ю під більшовицькою п'ятою, вони здебільшого пройшли через поневіряння та розчарування емігрантського життя, пізнавши гіркий смак культурної ізоляції, холодність чужих краєвидів, біль туги за батьківщиною. Деякі з них, зокрема О. Купрін та М. Цвєтаєва, не витримавши розлуки з вітчизною, повернулися до радянської Росії, але повернулися задля того, щоб тут померти...

Так задихалася у лабетах «століття-вовкодава» (О. Мандельштам) російська культура «Срібної доби». Однак, попри утиски з боку тоталітарного режиму, традиції цієї культури збереглися і - почасти за часів «відлиги», а повною мірою за часів падіння Радянської імперії - повернулися до сотень тисяч людей, насильно відірваних від духовних набутків, якими творча інтелігенція на початку XX ст. збагатила скарбницю батьківщини. Саме ці набутки, а не численні відзначені державними преміями «досягнення» офіційних радянських майстрів пера вистояли у плині часу XX ст.: із покоління в покоління вони передавалися як справжні, непроминущі цінності російської культури.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ РОЗГОРНУТОЇ ВІДПОВІДІ
1. Чому період розвитку російської культури на межі ХІХ-ХХ ст. називається «Срібною добою»?
2. Назвіть провідні напрями та течії у російській поезії на початку XX ст. Які з них вам відомі з історії західної літератури?
3. Схарактеризуйте основні тенденції у російському символізмі та етапи його розвитку. Розкрийте найсуттєвіші особливості естетики російських символістів.
4. Схарактеризуйте естетичні засади акмеїзму. Що саме заперечували представники цієї течії у літературній практиці символістів?
5. Розкрийте головні ідеї російського футуризму. Порівняйте їх з творчою програмою італійських футуристів.
6. Як ви гадаєте, чому футуристський рух набув у Росії широкого розмаху?
7. Як склалася доля російської культури після жовтня 1917 р.?

Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Тема: Роман Гаррієт Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома». Проблема рабства і ставлення до людей різних рас і національностей в творі

Мета уроку: ознайомити учнів із творчістю відомої американської письменниці; навчати визначати ідейно-тематичну сутність твору; розвивати логічне мислення, зв’язне мовлення, розширювати загальний культурний рівень; формувати гуманістичний світогляд, виховувати негативне ставлення до приниження людини людиною. почуття власної гідності, протест проти насильства, вміння ставати на захист свого особистого життя.

Обладнання: портрет письменниці, тексти роману «Хатина дядька Тома».

Словник

Роман – великий складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Аболіціонізм — суспільний рух у кінці XVIIIна початку XIXстоліття за скасування рабства, зокрема — рух у північних штатах США за відміну рабства негрів у південних штатах.

Гуманність — людяність, людинолюбство, повага до людської гідності.

Расизм — реакційна, антинаукова теорія, яка виходить із хибного твердження про існування «вищих» і «нижчих», «повноцінних» і «неповноцінних» рас, яким нібито передбачено відігравати в історії роль «панів» і «рабів».

Садизм — ненормальна пристрасть до жорстокості, катування, насолода чужими стражданнями.

Толерантність – це здатність без агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя іншої людини, які відрізняються від власних.

Птах у клітці — навіть наполовину не птах.

Народна мудрість

Свобода — це право людини бути людиною…

Гаррієт Бічер-Стоу

Хід уроку

I. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ І ЗАВДАНЬ УРОКУ.

II. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

1. Слово вчителя. Сутність слова «воля» по-справжньому може оцінити та людина, яка пізнала горе й біль принижень, перебуваючи в рабстві: на все треба питати дозволу в хазяїна, який вважає раба — людину з серцем і душею — своєю власністю. Цю «річ» можна продати, обміняти, забити різками, відібрати в неї дитину, відправити її виконувати виснажливу роботу.

Про людей, змушених миритися із запропонованими правилами життєвої гри, де є «хазяї» і «раби», про їхні долі, складні взаємостосунки, почуття розповідає у своєму творі американська письменниця Гаррієт Бічер-Стоу.

2. Виступ учнів-істориків. Сполучені Штати Америки виникли як об’єднання різних територій – штатів. Особливість їхнього державного устрою полягала в тому, що поряд із загальнодержавними законами кожний штат мав свої окремі закони і конституцію. Відсутність федерального закону про відміну рабства призвела в першій половині сторіччя до протиріч між північними і південними штатами недавно створеної країни (1776 р.). Три з половиною мільйони негрів, що жили на рабовласницькому Півдні, були позбавлені людських прав. Промислово розвинута Північ відмовилася від рабської праці як від невигідної – неосвічений та затурканий раб не може виконувати кваліфіковану роботу на заводі. На Півдні, де на чисельних плантаціях вирощували бавовну, чорношкірі нащадки завезених африканців виконували виснажливу, але одноманітну та нескладну роботу. Тому північні штати відмінили рабство, а у південних це ганебне явище існувало до 1865 року. Його було скасовано лише після громадянської війни між Північчю і Півднем, хоча рух за звільнення негрів почався ще на початку сторіччя. Його підтримали широкі верстви населення, релігійні організації (у романі - секта квакерів). До цього руху належала і письменниця Гаррієт Бічер-Стоу.

Раби могли втекти зі штату, де існувало рабство, у вільний штат, але їхні власники організовували пошуки та повертали збіглих рабів назад. Тому вони втікали до Канади, англійської колонії, на території якої рабства не було, а хазяї не наважувалися порушувати закони іншої держави. Расова дискримінація поширювалася не лише на чорношкірих, але й на нащадків змішаних шлюбів білих та чорних – мулатів, білих та мулатів – квартеронів.

Ганебною сторінкою в історії України було кріпацтво. Це своєрідна форма фізичного й морального насильства людини над людиною. Кріпацтво несло трудівникам злидні, безчестя та моральні тортури. З року в рік панщина ставала тяжчою. Великі кривди та знущання призводили часом до того, що розлютований народ мстився своїм панам. 19 лютого 1861 року цар Олександр IIпідписав маніфест про скасування кріпацтва.

3. Виступ учня-біографа.

Коли Гаррієт Бічер-Стоу (1811-1896) у 1862 р. відвідала президента Лінкольна, він вигукнув: «Ось вона, маленька жінка, чия книга спричинила велику війну!» І справді, роман «Хатина дядька Тома» належить до тих літературних творів, які примусили світ змінитися.

Роман швидко став популярним. Ним захоплювалися на Півночі Америки, його проклинали на Півдні, а про безжалісного плантатора Легрі склали баладу.

Під час громадянської війни між Північчю і Півднем книгу було перекладено всіма європейськими мовами.

Письменниця народилася у сім'ї священика. Багато з того, що описано в романі, вона бачила на власні очі. У світову літературу Г. Бічер-Стоу ввійшла завдяки романові «Хатина дядька Тома», написаному нею у 1852 році.

4. Виразне читання, переказ та обговорення змісту уривків роману.

5. Обговорення проблемної ситуації: - Як у романі вирішується проблема стосунків білих і чорних?

6. Коментар вчителя. Позитивні герої (місіс Шелбі і її син Джордж, родина сенатора Берда, містер Огюстен Сен-Клер, його маленька донечка Єва) добре ставляться до негрів, поважають їх. Цькують їх, принижують, продають у рабство тільки негативні персонажі, бездушні плантатори і поміщики – місіс Марі Сен-Клер, містер Батлер, Саймон Легрі. Тобто, автор показує дві точки зору, що існували на той час та існують досі. Для прогресивних людей важливим є не колір шкіри, а моральність людини. Тому вони негативно ставляться до проблем дискримінації. А для мерзотників головне гроші, а як їх заробити – це вже не є суттєвим.

III. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ.

1. Фронтальна узагальнююча бесіда: - Які соціальні проблеми порушує письменниця у творі?(Проблеми расової дискримінації, рабства, работоргівлі.)

- Чи сподобався вам твір?

- Що вразило вас найбільше?

- Які почуття ви переживали, читаючи уривки з роману?

- Чи пояснює епіграф до уроку позицію Г.Бічер-Стоу стосовно питання нерівності людей у суспільстві? (Гаррієт Бічер-Стоу займає позицію прогресивної письменниці.)

IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ. Підібрати цитатний матеріал до образу дядька Тома

Тема: Характеристика образу дядька Тома

Мета уроку: поглиблювати навички аналізу твору та його образів; вчити учнів складати простий і поширений плани образної характеристики; розвивати навички літературного аналізу, зв'язного мовлення; виховувати сміливість, вірність, пошану до людей.

Обладнання: тексти роману «Хатина дядька Тома», ілюстрації до твору.

Пам'ятайте про милосердя для всіх…

А.Лінкольн

Хід уроку

I. Оголошення теми, мети і завдань уроку.

II. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Бесіда: - Дайте визначення роману.

- Які проблеми поставила Г. Бічер-Стоу у «Хатині дядька Тома»?

- Який період із життя американців зображено у творі? Чи було подібне явище в історії українців?

- Які два світи зображені у романі?

2. Завдання. Поясніть епіграф уроку.

III. Сприйняття та засвоєння учнями нового матеріалу.

1. Бесіда за запитаннями, робота з текстом: - Хто такий Том? (Том – раб, тобто людина, яка має господаря – містера Артура Шелбі, проживає в містечку П., у штаті Кентуккі.)

- Що ми дізналися про його перший досвід перебування в рабстві? (Містер Шелбі, приязно ставився до Тома, характеризував його як людину «надійну,чесну, здібну». Дядько Том порядкував усім господарством Шелбі, йому довіряли і гроші, і майно, та жодного разу він не зрадив хазяйської довіри. «Хатина дядька Тома являла собою невеличку рублену прибудову до «великого дому», як називають негри панський будинок. Перед дверима її був чепурний, дбайливо доглянутий садочок, де влітку достигали полуниці, малина та усіляка інша садовина й городина…». Тітонька Хлоя була головною куховаркою в маєтку. До чепурної хатинки Тома часто заходив панич Джордж, син містера і місіс Шелбі. Він був добрим хлопчиною, з повагою ставився до слуг, особливо любив дядька Тома і його родину. У хатинці панувала любов та злагода.)

- Коли змінилося життя Тома? (Містер Шелбі, людина заможна і навіть багата, заплутався у справах, заліз у великі борги. Він потрапив у грошову залежність до Гейлі, який вимагає, щоб містер Шелбі віддав йому свого найкращого раба – Тома. А на додачу він просить й чотирирічного хлопчика-квантерона Гаррі, сина покоївки Елізи.)

- Як зреагував герой на звістку про те, що його та сина Елізи господар продав торговцеві? (Том, якому господар за чесну працю обіцяв подарувати волю, з жахом слухав Елізині слова, а потім майже звалився на старий стілець і важко зронив голову на коліна.)

- Як пояснив Том свою відмову від втечі? (Хлоя намовляла чоловіка тікати разом з Елізою, але Том відповів: «Коли вже доконче мають продати або мене, або всіх наших людей і щоб усе тут пішло прахом, то нехай краще продадуть самого мене. Я можу знести своє лихо не гірше від інших… Я ніколи не обманював довіри хазяїна, не користався своїми пільгами всупереч слову своєму й ніколи цього не зроблю. Краще поступитися мною одним, ніж пустити за вітром маєток і спродати всіх…».)

- Чому він плакав?(Обернувшись до ліжка, в якому спали малюки, Том розридався. Він втрачав все – дружину, дітей, спокійне життя - і йшов у безвість, де його, як тварину, продадуть якомусь нелюдові на плантацію.)

- Розкажіть про зустріч в дорозі Тома і Джорджа. (Незважаючи на вмовляння місіс і містера Шелбі та сльози Хвої, Гейлі закував Тома в кайдани. Дорогою візок наздогнав панич Джордж, який не знав про рішення батька. Обурений хлопець урочисто поклявся, що він, як виросте, обов’язково визволить Тома і привезе його додому.)

- Який подарунок отримав Том від панича? (Джордж як талісман подарував Томові свій срібний долар, що мав оберігати його від небезпеки.)

- Які настанови проданий раб дав синові свого колишнього господаря?

- Як жилося Томові у Гейлі? (Том з містером Гейлі продовжував свою сумну подорож. Діставшись до міста, Гейлі вирішив підкупити ще рабів, щоб «збити першокласний гурт і відвезти на пониззя» (бавовняні плантації, де негри виснажливо працювали з ранку до ночі і від тяжкої праці та побоїв «мерли як мухи». Гейлі завантажив свій «гурт» на пароплав разом із багажем на нижню палубу, закувавши всіх негрів у кайдани, і корабель «Красуня Огайо» поплив униз по річці Міссісіпі.)

- Який вчинок на пароплаві свідчить про винятковість героя? ( Почасти завдяки схвальним рекомендаціям містера Шелбі, а почасти своєю лагідною і дуже покірливою поведінкою Том здобув довіру навіть у такої людини, як Гейлі. Він розкував його, і Том отримав можливість вільно ходити пароплавом і допомагати матросам.)

- Розкажіть про торг за Тома. (На пароплаві Том познайомився з маленькою, років п’яти-шести, дівчинкою Єванджеліною Сен-Клер, донькою багатого аристократа Огюста Сен-Клера. Він дарував їй зроблені власноруч іграшки. Своїм лагідним ставленням до дівчинки він здобув її довіру. Єва, почувши, що Тома везуть на продаж, відразу вирішила попросити тата купити його. Після того, як Том врятував дівчинку з води, містер Сен-Клер за великі гроші купив його в Гейлі, і вони всі разом вирушили в Новий Орлеан до маєтку Сен-Клера.)

- Який намір щодо Тома мав Сен-Клер? (У маєтку Сен-Клера Тома призначили кучером місіс Сен-Клер. Його відразу полюбили і хазяї, і слуги. «Тепер він ходив завжди добре вдягнений, бо Сен-Клер дуже дбав про зовнішній вигляд прислуги…» Минуло два роки, Том сумлінно управляв маєтком Сен-Клерів, та захворіла на сухоти маленька Єва. Розуміючи, як недовго їй залишається жити, вона заповідає батькові, щоб він звільнив усіх своїх рабів, а Тома відпустив відразу ж після її смерті. Батько обіцяє виконати її бажання.)

- Чому Томове життя ускладнилося? (Після смерті єдиної доньки містер Сен-Клер втратив сенс життя, перестав цікавитися всім, що його оточувало. Він не встиг виконати заповіту своєї доньки. Одного разу він сидів у кафе та читав газету. Несподівано спалахнула бійка між двома чоловіками. Містер Сен-Клер кинувся їх розбороняти і отримав смертельний удар ножем від одного з розбишак. Після смерті чоловіка Марі Сен-Клер, жорстока і байдужа пані, вирішила продати всіх рабів і повернутись у батьківський маєток. Вона відмовилась виконати останню волю доньки та чоловіка. Вдова сподівалась отримати за Тома великі гроші і її зовсім не цікавила доля людини, яка чесно та віддано служила їй ці роки.)

- Якою молитвою відповів Том на намір Легрі його вбити? (Розгніваний Легрі всю свою лють (не вдалося знайти втікачок Кассі та Емілін) вирішив зігнати на Томові. Він розумів, що негр знав про плани жінок і не виказав їх. Плантатор погрожує Томові смертю, якщо той не розповість усе, що знає. Та мужній раб відповів, що його мукам вже скоро кінець, а от муки жорстокого Легрі ніколи не скінчаться, бо кров жертв впаде на нього страшним гріхом. Знавіснілий Легрі збив свою жертву з ніг і лупцював мало не до смерті.)

- Чому ставлення Сембо і Квімбо до Тома змінилося — від ненависті до співчуття? (Сембо і Квімбо, які теж приєдналися до розправи, жахнулися жорстокості господаря. Вони обмили Томові рани, зробили постелю з бракованої бавовни і влили йому до рота горілки, яку випросили в хазяїна ніби для себе. «Ой, Томе! – промовив Квімбо. – Ми так тяжко завинили перед тобою!» «Дарую вам від щирого серця! – ледь чутно озвався Том».)

- Яка присяга прозвучала з уст Джорджа біля могили Тома? (Джордж знайшов Тома, але було вже надто пізно. Він зайшов у повітку, де лежав умираючий Том. «Хвалити Бога! Це все…все, чого я жадав! Вони не забули мене. Як тепло в мене на душі, як радіє моє старе серце! Тепер я помру спокійно. Хвалити Бога!.. О паничу Джордж! Небо близько! Я здобув перемогу!..» Джордж поховав свого старого друга за межами плантації. На могилі дядечка Тома юнак заприсягнувся небом, що зробить усе, щоб очистити рідний край від ганебного прокляття рабства.)

2. Складання простого плану характеристики образу Тома, а на його основі — поширеного.

IV. Закріплення вивченого матеріалу.

1. Колективне складання плану твору «Хатина дядька Тома».

2. Заключне слово вчителя.

V. Домашнє завдання. Підготувати розповідь про Тома за планом характеристики, орієнтуючись на слухача, який не читав роману Г. Бічер-Стоу; дібрати матеріал до теми «Ставлення Єви Сен-Клер до рабів».

Тема: Ідеї доброти, поваги до людини, мужності, толерантності в романі

Мета уроку: навчати учнів відбирати необхідний матеріал, давати оцінку вчинкам героїв; розвивати навички переказу тексту, творчі здібності учнів; виховувати в школярів активну життєву позицію, непримиренність до зла.

Обладнання: портрет письменниці, тексти роману «Хатина дядька Тома», завдання для творчої групової роботи.

Хід уроку

I. Оголошення теми, мети і завдань уроку.

II. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Бесіда: - Які два полюси людей показала в своєму творі Гаррієт Бічер-Стоу? За якими ознаками вони розподілені таким чином? Хто підтримує цей розподіл? (Люди поділені на рабів і рабовласників за кольором шкіри, товщиною гаманця, походженням. Цей розподіл підтриманий законом, суспільною думкою, державною системою).

- Хто з рабів уособлює світогляд письменниці? (Том – виразник поглядів Гаррієт Бічер-Стоу, яка вважала, що християнська релігія приведе рабів і рабовласників до єдності.)

- Чому Легрі ненавидить Тома, гарного й відповідального працівника? (Том стійкий, духовно не підкорений. Легрі відчував свою безпомічність у стосунках з Томом.)

III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.

1. Переказ тексту. Розкажіть про сім'ю Джорджа Гарріса. (Його батько був одним з найбагатших кентуккійських поміщиків-рабовласників, а мати –рабинею. Батько раптово помер, а хлопчик з шістьма сестрами та матір'ю були продані різним господарям разом з кіньми та собаками. Джордж не мав у цілому світі жодної прихильної до нього душі. Потім зустрів Елізу, покохав її, одружився і не чув себе від щастя. Та його власник вирішив йому довести, що він не людина, а лише нікчемний негр: шмагав різками без жодної провини, не відпускав побачитись з дружиною та сином, втопив єдину втіху раба – маленького песика Карла, якого подарувала Еліза, бо «собака, мовляв, живе його коштом». Терпець у Джорджа урвався, коли господар наказав йому одружитись з іншою жінкою.)

- Яке рішення приймає доведений до відчаю Джордж? (Він не знає, чому повинен виконувати закони США, адже його не питали, згоден він з ними, чи ні. Тому хоче втекти до Канади, де заробить досить грошей, щоб викупити Елізу і сина.)

- Як склалася подальша доля родини Гаррісів? (Сім'я об'єдналася. Щоб дістатися жаданої волі (перепливти пароплавом озеро до Канади) і не викликати ні в кого підозри, вирішено було переодягнути Елізу в чоловічий одяг, відрізали її пишні коси. Маленького Гаррі одягли як дівчинку, та й Джордж трохи змінив свою зовнішність. Більше того, на пароплаві Еліза знайшла свою матір (нею виявилася Кассі), а Джордж – сестру.)

2. Творчі завдання. За даними групами слів визначте, про який розділ йдеться:

- Вершники, небезпека, крижини, простосердний кентуккієць, хорти. (Розділ 7. Боротьба матері).

- Відчайдушна втеча Елізи через річку Огайо, з крижини на крижину, з маленьким сином на руках, стала одним з найвідоміших епізодів роману.

- Міссісіпі, непосида, релігія, дерев'яний коник, купча. (Розділ 14. Єванжеліна).

- Легрі, краще помру, темна сила, не чинив опору. (Розділ 33. Кассі).

3. Бесіда: - Що ви знаєте про маленьку Єву і її родину? Знайдіть і зачитайте її портретну характеристику.

- Яка загроза нависла над здоров'ям Єви Сен-Клер? (Вона захворіла на сухоти.)

4. Випереджувальні індивідуальні завдання.

– Як Єва ставилася до рабів? (Переказ епізодів з тексту роману.)

Матеріали для вчителя. Добра дівчинка любила всіх слуг і підтримувала з ними дружні стосунки, не беручи до уваги, що вони негри. Мати завжди дорікала їй у цьому, бо, на її думку, справжні панночки так не поводяться, Але Єва не звертала уваги на материні настанови. Якось дівчинка навіть подарувала няні золотий флакончик з нюхальною сіллю, знаючи, що в неї дуже болить голова (негритянка змушена була цілу ніч ходити біля ліжка нібито хворої хазяйки і зовсім не висипається).

Перебираючи материне діамантове намисто, дівчинка виказала свою заповітну мрію: якби Єва могла б спродати це намисто, вона б купила маєток десь у вільних штатах, відвезла б туди усіх їхніх слуг та найняла б учителів, щоб навчили їх читати і писати. Мати тільки розсміялася з цієї наївності, але від того дня Єва з запалом узялася вчити свою няню читати.

Якось на віллу завітав брат Огюстена Олфред зі своїм сином Анріком. На прогулянці Єва стала свідком, як Анрік, безпідставно розсердившись на свого хлопчика-лакея Додо , відшмагав його батогом. Прикро вражена жорстокістю свого кузена, Єва вмовляє Анріка не ображати Додо, а любити його. Анрік не розуміє, як можна любити своїх слуг, але заради сестри обіцяє більше нікого не ображати.

Почувши, що замордували стару Прю, негритянку, яка приносила в маєток свіжий хліб, Єва зомліла і потім дуже переживала. Дівчинка знала жахливу історію цієї жінки: Прю не дозволили доглядати та годувати свою єдину дитину, і немовля померло від голоду. З горя Прю почала сильно пити і померла від тяжких побоїв господаря.

Ці випадки безглуздої жорстокості «западали в душу» маленької дівчинки. Вона не могла зрозуміти, чому білі господарі відбирають у негрів їхніх дітей та продають, наче цуценят, знущаються зі слуг, посилаючи до катівні. Добре серце Єви розривалося від болю, коли вона чула про подібні випадки.

5. Інсценізація епізоду «Топсі». Коментар учителя. Одного разу в будинку Сен-Клерів з’явилася смішна істота, дівчинка-негритянка на ім’я Топсі. Містер Сен-Клер купив її для своєї сестри Офелії. В старих хазяїв дівчинка завжди була голодною і обідраною, вона не знала ні батька, ні матері, і ніхто у цілому світі її не любив. Це зробило Топсі жорстокою та неслухняною, на неї не діяли ні вмовляння, ні побої. Скільки не намагалася тітонька Офелія перевиховати дівчинку, в неї нічого не виходило: Топсі крала, брехала, робила шкоду. Ніхто не любив це чорне створіння, і всі відверто висловлювали їй свою огиду. Лише любов Єви, яка щиро бажала Топсі добра, змогли розтопити лід у серці сироти. Під впливом маленької господині Топсі стала змінюватися на краще. Добре ставлення робить добрим навіть того, хто звик себе вести погано.

6. Обговорення проблемного питання. Доведіть, що раби не менш здібні й розумні, ніж їхні хазяї. (Джордж створив машину для обробітку конопель, Кассі володіла французькою мовою, Топсі сама стала вчителькою.)

IV. Закріплення вивченого матеріалу.

1. Запитання для контролю: - Які риси вдачі Елізи, Джорджа Гарріса вам найбільше подобаються?

- Як ви ставитеся до Єванджеліни Сен-Клер? Чим вона близька Томові?

- Хто послужив поштовхом у перетворенні неслухняної Топсі на гарну місіонерку

2. Узагальнююче слово вчителя. У життєвому коловороті вмійте стати на захист власного життя і власної гідності, допомагайте тим, кому потрібна ваша підтримка.

V. Домашнє завдання. Показати два світи, що зображені у романі «Хатина дядька Тома».

Тема: Викриття жорстокості і расової неприязні в романі

Мета уроку: розкрити учням роль образів негативних персонажів в авторському задумі роману; вчити аргументувати свою думку прикладами з тексту; розвивати в них навички аналізу художнього твору; виховувати в школярів цікавість до читання, дослідницької роботи.

Обладнання: портрет письменниці, тексти роману «Хатина дядька Тома».

Хід уроку

I. Оголошення теми, мети і завдань уроку.

II. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Вікторина «Чи знаєте ви текст?». Кому з героїв належать слова:

1) «Чому б нам не поступитися грошима?.. Як же я тепер покажусь слугам на

очі , коли ми задля якоїсь там дріб’язкової вигоди продаємо такого чесного, доброго і відданого чоловіка, як сердешний Том?...» (Місіс Шелбі.)

2) «Синочку мій бідолашний! Сердешна моя дитино!.. Вони продали тебе! Але твоя матуся врятує тебе з біди!» ( Еліза.)

3) «Від нашої країни мені нічого не треба – нехай лише дадуть мені спокій, щоб я міг з миром її покинути. А от коли я дістануся до Канади, де закони визнаватимуть мене за людину й захищатимуть мої права, отам і буде моя рідна країна…» ( Джордж Гарріс.)

4) «Я подарую кожному з вас свій кучерик, щоб ви, кожного разу, як поглянете на нього, згадували, що я вас любила…» (Єванджеліна Сен-Клер.)

5) «Не допущу, щоб негри молилися і скиглили… Тепер я тобі церква! Зрозумів! Як я скажу, так і робитимеш…» (Саймон Легрі.)

6) «Я ладен працювати день і ніч, аж до скону, але такої кривди чинити не можу. Ні, пане, я ніколи цього не робитиму, ніколи!» ( Том.)

7) «Усе проти нас – і небо, і земля…» (Кассі.)

8) «Ні, пане. Я триматимусь своєї віри. Хоч помагає мені Бог, хоч ні, а я її нізащо не зречуся!» (Том після того, як Легрі запропонував йому кинути Біблію у вогонь і стати наглядачем.

9) «Ой, Томе! Ми так тяжко завинили перед тобою!» (Сембо і Квімбо.)

10) Отож, радіючи зі своєї волі, не забувайте, що ви завдячуєте її цьому доброму чоловікові, і віддайте йому дяку ласкою до його дружини і дітей. Думайте про свою волю щоразу, як бачите хатину дядька Тома, і, згадуючи його, завжди будьте чесні, вірні й людяні, як він» (Джордж Шелбі.)

III. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу.

1. Слово вчителя. «Рис, швацькі голки, книжки, стрічки, коні і … люди – на продаж чи в оренду». Ця об’ява в американській газеті про аукціон датована травнем 1829 р., у ній перераховуються імена і трудові навички кожного з рабів.

Страшна людина, яка дозволяє собі принизити іншого. Рабство – це одна із форм гноблення та приниження особистості. Це найстрашніше з усього того, що вигадало людство. На жаль, цей факт залишався дійсністю довгі роки, навіть століття. Америка пройшла довгий шлях розвитку від хатини дядька Тома до Барака Обами.

2. Бесіда: - Розкажіть, як Том потрапив до плантатора Саймона Легрі. (Після того, як Марі Сен-Клер продала всіх своїх негрів, Том попав на невільницький ринок у Новому Орлеані. Його купив містер Легрі, власник бавовняної плантації на Червоній річці.)

- Яке враження справили на Тома новий господар, маєток та стосунки між рабами? (Один тільки зовнішній вигляд Легрі наганяв жах на Тома. На пароплаві новий господар наказав Томові познімати гарний одяг, що був на ньому, одягти старий, взути замість нових чобіт пару грубих важких черевиків, у яких звичайно ходять раби. Забравши всі Томові речі, Легрі на його очах за безцінь продав їх матросам. Погрожуючи Тому важким кулаком, він пообіцяв швидко вибити з нього дурощі. Коли дісталися садиби, Легрі відразу ж показав новим рабам кілька здоровенних, лютих собак, які були призначені для полювання на людей.

Раби в маєтку були обідрані, знесилені тяжкою працею. Вони панічно боялися свого господаря та двох негрів-наглядачів, Сембо і Квімбо, які люто ненавиділи один одного. Легрі навмисно розпалював розбрат між рабами і використовував його собі на користь. Озлоблені раби доносили своєму господареві один на одного. Ні про яке співчуття чи взаємопідтримку на плантаціях Легрі не могло бути й мови. За житло рабам слугували благенькі смердючі халупи, в яких новоприбулі ледве знайшли собі вільне місце. За постелі там правили купи брудної соломинавалені на земляній підлозі. Від самого світанку люди були в полі, тяжко працюючи під батогами наглядачів. «Він бачив лише похмурих, отупілих чоловіків і виснажених, занепалих духом жінок..., що давно у же втратили жіночу подобу». На цих людей дивилися як на бидло, і вони таки «збидліли до краю». «Чи є тут Бог? – думав Том….

- Чому Легрі страшенно перелякався, коли розгорнув пакуночок, який Сембо забрав у Тома? (Багато років тому Легрі покинув рідну матір, яка хотіла відвернути його від безпутного життя. Під час останнього їхнього побачення жінка, благаючи, кинулася перед сином на коліна. Проте Легрі грубо відштовхнув її. Мати впала непритомна... Перед смертю вона простила сина і на згадку про себе послала листа та пасемко такого ж золотавого волосся, яке так само обвинулося круг пальців Легрі. Але він побачив у цьому не передсмертне материне благословення, а знак гнівного осуду та кари.)

- Розкажіть, хто така Кассі? Як вона опинилася в маєтку Легрі? Який у неї виник план втечі? (До Легрі стали зявлятися привиди. Він помер у страшних муках від білої гарячки. Останнім його привидом була жінка в білому, яка кликала його з собою: «Ходім! Ходім! Ходім!» Цим привидом була Кассі, яка ночами спускалася з горища, щоб довести до божевілля свого мучителя.)

3. Обговорення проблемної ситуації: - Чи може добре ставлення до жорстокої людини змінити її на краще? Підтвердіть або спростуйте це твердження епізодом з тексту. (Еліза допомогла пораненому Джорджем Гаррісом людоловові Тому Локеру, якого залишили напризволяще друзі, кинувшись навтіки. Вона переконала не покидати важко поранену людину, хоч ще зовсім недавно вона була їхнім переслідувачем. Локера підняли з провалля та у фургоні відвезли до однієї бабусі-квакерки, що стала доглядати його. Вражений зрадою товаришів та чуйним ставленням квакерів, після одужання Том Локер дуже змінився. Він залишив ганебний промисел людолова та став мисливцем.)

IV. Закріплення вивченого матеріалу.

1. Колективне складання кросворду, тестів «так – ні» за змістом роману.

V. Домашнє завдання. Підготувати переказ епізоду роману, що найбільше сподобався.

Тема: Рабовласництво й біблійні істини у романі Гаррієт Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома»

Мета уроку:розкрити проблематику роману; розвивати навички аналізу художнього тексту, узагальнення прочитаного, логічне мислення, зв’язне мовлення; сприяти морально-етичному вихованню школярів.

Обладнання: портрет Г. Бічер-Стоу; тексти роману «Хатина дядька Тома»; Біблія.

Перед ним невідступно стояла нерозв'язна загадка:

душі людські розтоптані, занапащені, зло торжествує, а Бог мовчить.

Г. Бічер-Стоу

Хід уроку

I. Оголошення теми, мети і завдань уроку.

II. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Тест «Так – ні».

Знайдіть помилки у висловлюваннях:

1. Том радо погодився тікати від пана Шелбі.

2. Сем побачив Елізу біля вікна і розповів Гейлі.

3. Шелбі щиро пишався тим, що вдало продав Тома.

4. Джордж наздогнав Тома і викупив його.

5. Єва боялася Тома і не підходила до нього.

III. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу.

1. Завдання. Пояснити епіграф.

2. Постановка проблемного запитання.

Слово вчителя. Сьогодні на уроці ми спробуємо з'ясувати, як поєднуються у житті героїв роману рабовласництво й біблійні істини. Чи можуть вони співіснувати? Який шлях і чому обирають герої твору?

3. Робота над проблемним запитанням: - Яка головна проблема висвітлюється в романі? (Рабовласництво і його наслідки).

4. Інтерактивне опитування: - Чи має людина право розпоряджатися долею, життям іншої людини?

5. Робота з таблицею.

Як персонажі роману справляються з бідами та негараздами?

Рабство

Том	Джордж, Еліза	Кассі
Терпить через віру в Бога	Маючи нестримний потяг до свободи, вирішують втекти	Підкоряється людям і обставинам до певного моменту, а потім бунтує й тікає

6. Пригадайте заповіді, що їх проповідував Ісус Христос.

7. Переказ діалогів Тома і Кассі.

8. Дискусія «Хто має слушність: Том чи Кассі?»

Матеріали до дискусії: епіграф, зміст діалогів героїв, цитати з тексту.

ü «Що б ви зі мною не зробили, мої муки незабаром закінчаться, а ваші будуть продовжуватися вічно, якщо не розкаєтесь». (Том)

ü «Ні! Страждання наші не свідчать про те, що Господь покинув нас. Він із нами, якщо тільки ми не забудемо його». {Том)

ü «Тим, хто підкорився, сподіватися ні на що. Ми потопаємо у мерзенності й стаємо огидними самі собі». (Кассі)

Проблема вибору (для рабів)

- Чому Том не тікає від Шелбі, Сен-Клера та Легрі? (Том любить Шелбі й не хоче завдавати йому шкоди (той у боргах). Сподівається, що Шелбі викупить його, хоче навернути до своєї віри Сен-Клера; Сен Клер обіцяє йому свободу. Втеча від Легрі практично неможлива; сподівається, що Бог врятує його; не хоче, щоб через нього страждали невинні люди.)

- Як би почувався і поводився Том, якби він не був істинно віруючою людиною? (Міг би обізлитися, як Кассі, підкоритися, як інші негри, втратити або життя, або почуття власної гідності. Віра допомагала Томові витримати всі випробування, що випали на його долю).

Проблема вибору (для рабовласників). Рабство завдає горя не тільки рабам, але і їх власникам, душі яких деформувалися від вседозволеності. Але рабовласники бувають різні. Кожен з героїв здійснює свій вибір.

IV. Закріплення вивченого матеріалу. Формулювання висновків уроку.

Ø Кожен з героїв — чи то раб, чи то рабовласник — здійснює свій вибір. Людина самостійно може обирати свій шлях.

Ø Біблійні істини допомагають людям жити. Але діяти також потрібно. У кожного героя — свій шлях до свободи.

Ø У наш час також дуже важливо поважати вибір інших людей, оцінювати їх не за кольором шкіри, а за їхніми вчинками й моральними якостями.

V. Домашнє завдання. Підготувати повідомлення «Значення творчості Гаррієт Бічер-Стоу».
Тема. Ствердження величі та краси справжнього кохання у трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта»

Мета: охарактеризувати героїв п’єси; поміркувати надтаємницею вічних образів, різними поглядами на кохання; розвивати акторські здібності; виховувати чуйність, шанобливість до чужих почуттів, гуманізм.

Обладнання: тексти трагедії; елементи костюмів.

Нет повести печальнее на свете,

Чем повесть о Ромео и Джульетте.

В. Шекспір

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань

— П’єса «Ромео і Джульєтта» — одна з найсвітліших і в той же час найтрагічніших історій про кохання у світовій літературі. Головні герої трагедії, так, як і Дон Кіхот та Гамлет, стали «вічними образами», що уособлюють силу і велич справжнього кохання. Тому в наш час юних закоханих так і називають — Ромео та Джульєтта.

1. Виявлення читацьких вражень учнів

— Які враження виникли у вас під час читання п’єси, над чим ви замислилися? Які епізоди привернули вашу особливу увагу? Чому?

2. Перевірка знання тексту трагедії

Тест

1) У чому полягала причина туги Ромео?

а) У коханні до Джульєтти;

б) у коханні до Розаліни;

в) у ворожнечі двох сімей.

2) За кого батьки хотять видати заміж Джульєтту?

а) За Тібальта;

б) за Бенволіо;

в) за Паріса.

3) Як познайомилися Ромео і Джульєтта?

а) На балу у Капулетті;

б) на святі у Монтеккі;

в) на площі у Вероні.

4) У поєдинку на вулиці Верони був смертельно поранений:

а) Ромео;

б) Меркуціо;

в) Тібальт.

5) Чому загинув Тібальт?

а) Був заколотий Ромео;

б) помер від чуми;

в) був убитий Бенволіо.

6) Як Ромео був покараний князем?

а) Посаджений під домашній арешт;

б) посаджений до в’язниці;

в) висланий із міста.

7) Що радить Ромео брат Лоренцо?

а) Розкрити таємницю шлюбу з Джульєттою;

б) перечекати у Мантуї;

в) поїхати з міста.

8) Що вирішує зробити Джульєтта, щоб не одружуватися з Парісом?

а) Утекти з міста;

б) випити «отруту»;

в) кинутися з башти.

9) Чому Ромео отруївся?

а) Дізнався про «смерть» Джульєтти;

б) життя не мало сенсу для нього;

в) був винен у смерті інших людей.

10) Що було причиною смерті Ромео та Джульєтти?

а) Примхи долі;

б) ворожнеча Монтеккі та Капулетті;

в) сильне взаємне кохання.

11) Як ведуть себе Монтеккі та Капулетті, дізнавшись про смерть дітей?

а) Примиряються;

б) ворогують ще сильніше;

в) не звертають уваги один на одного.

12) Що стане пам’яткою про кохання Ромео та Джульєтти у Вероні?

а) Трагедія про їхню любов;

б) пам’ятники із золота;

в) любов їхні батьків.

Взаємоперевірка тестових робіт

ІІ. Узагальнення та систематизація знань

1. Інсценування уривка з трагедії (дія І, сцена 2)

2. Бесіда

- Де і коли відбувається дія п’єси? (Італія, Верона і Мантуя, XVI ст.)

- Розкажіть про головних героїв п’єси (вік, соціальний статус, риси характеру).

- Які уявлення про любов та сім’ю існують у героїв трагедії? (Мамка, батьки Джульєтти, Ромео та Джульєтта)

- Яка з цих думок є ближчою вам? Чому?

3. Робота з текстом

Прочитайте ті рядки про кохання, які сподобалися вам найбільше.

4. Висновки

- У чому причина трагічної гибелі Ромео та Джульєтти?

- Що довели герої своєю смертю?

- Чи є трагедія песимістичною? Чому?

ІІІ. Підсумки уроку

«Мікрофон»

Чому трагедія «Ромео та Джульєтта» залишається актуальною і в наші дні? Чому вона викликає інтерес у наших сучасників? (Це зразок чистого, прекрасного, ідеального кохання)

IV. Домашнє завдання

Підготуватися до тематичної атестації № 6.

Шукати в цьому блозі

Моя педагогічна діяльність. Матис І.Г.

Мої уроки

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Творчий звіт вчителя історії та правознавства , зарубіжної літератури Залізнопортівської ЗОШ I-III ступенів Матис Інни Гаврилівни

Автопортрет «Я - педагог і особистість»