Автопортрет «Я - педагог і особистість»

Я, Матис Інна Гаврилівна, 16 років  працюю в Залізнопортівській ЗОШ І-ІІІ ст., яка є навчальним закладом, що забезпечує розвиток розумових здібностей та обдарувань дітей. Школа - це моє життя, яке не стоїть на місці. Тут усе вирує, кипить, крутиться - якщо, звичайно, докласти певні зусилля. Очі, що горять, здивовані й захоплені вигуки, радісні посмішки, зосереджений погляд. Хочеться це все бачити й чути якомога частіше, і стараєшся, шукаєш, щось придумуєш… Чому я педагог? Неможливо дати на це питання однозначної відповіді. Педагог - довірена особа,якій  суспільство  ввіряє найдорожче і найцінніше – своїх  дітей, свою надію, своє майбутнє.  Доля дітей в руках педагога, в його  серці, він має бути джерелом  радісного  пізнавального  і морального зростання своїх вихованців. Жодна інша професія не ставить таких вимог до людини. Педагог зобов’язаний бути яскравою, неповторною особистістю, носієм загальнолюдських цінностей, глибоких і різноманітних знань, високої культури. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне призначення педагога - навчити людину бути Людиною. Педагог має справу з конкретними людьми, проте його завдання не лише особистісне, а й суспільно зумовлене  - підготовка  підростаючого покоління до активної участі в житті суспільства. Саме в освіті, у навчанні   діти роблять свої перші кроки  і засвоюють ті результати, яких вони досягли . Кожна людина проходить через чарівний, чудовий, казковий світ дитинства. І дуже важливо, хто поведе її дивними стежками до пізнання світу, відкриваючи таїни знань, силу предмета, науки, процесу самоосвіти й самовдосконалення. А. Дістервег підкреслював, що справжніми педагогами народжуються. Тільки той педагог залишає частку себе в дітях, хто не шкодуючи сил, творчої наснаги, таланту, вкладає в душі вихованців найбільші скарби – душевність, людяність, порядність. Я не уявляю іншої професії. Зараз – чітко розумію, що не змогла б обрати інший шлях. Хочеться іти вперед, добиватися нових успіхів. Обрати шлях педагога – не кожен наважиться. Згадую слова В.О.Сухомлинського «Любити можна те, чому уже віддав частину душі». Скільки віддано за ці роки, і скільки ще треба віддати. Любов до дітей, до професії не зникає, а кожного дня стає ще мудрішою і глибшою! Найти своє покликання, ствердитися в ньому – це щастя педагога. Працюючи педагогом, намагаєшся часто відчути, осмислити, мабуть не розкриту до цих пір істину: «Хто ти, педагог? В чому сенс твоєї праці?». Пекар через декілька годин радіє спеченому хлібові; перукар бачить плоди своєї праці; агроном радіє першим паросткам врожаю. І тільки педагогу треба чекати роками, щоб побачити результати своєї праці, щоб відчути себе щасливим. Що ж допомагає в нашій нелегкій праці? Звичайно – любов до дітей, а саме головне – терпіння. Від нас залежить, якими вони виростуть, адже ми за них відповідаємо.  Ось чому я намагаюся достукатися до серця кожної дитини.